Вперше опубліковано в п’ятницю, 21 грудня 2012 р., 6:19 німецькою мовою за адресою www.letztercountdown.org
Серія Shadow завершена, але наша робота ще далека. Навпаки, Бог покликав нас бути маяком у диких водах Великого шторму, який зараз обрушується на людство. Щоб досягти цієї мети та очолити 144,000 XNUMX вчителів, ми пройшли серйозні випробування. Нам потрібно було з’ясувати, що саме Еллен Г. Уайт колись висловила так:
Період страждань і страждань, який стоїть перед нами, вимагатиме віри, яка зможе витримати втому, затримка, і голод—віра, яка не ослабне, хоча й зазнає серйозних випробувань. Випробувальний період дається всім, щоб підготуватися до цього часу. Яків переміг, тому що був наполегливим і рішучим. Його перемога є доказом сили наполегливої молитви. Усі, хто візьметься за Божі обітниці, як це зробив він, і будуть такими ж серйозними й наполегливими, як він, досягнуть успіху, як він. Ті, хто не бажають зректися себе, страждати перед Богом, довго й щиро молитися про Його благословення, не отримають його. Боротьба з Богом — як мало хто знає, що це таке! У скількох людей коли-небудь їхні душі тягнулися за Богом із сильним бажанням, доки всі сили не вичерпаються. Коли хвилі відчаю, які неможливо висловити жодною мовою, захльостують прохаючих, як мало хто з непохитною вірою чіпляється за обітниці Бога. {GC 621.2}
Під час багатьох випробувань, через які ми пройшли з 27 лютого 2012 року, ми не знали, що Бог дасть нам особливий сигнал, щоб ми знали, що ми отримали печать живого Бога для нашої роботи, і що ми ще маємо відкрити цю чудову річ у Його час. З цієї печатки походить наш новий розділ, який супроводжуватиме вас до часів чуми, принаймні до тих пір, поки у нас буде зв’язок. Нехай Бог особливо благословить цей розділ і дасть Святого Духа тим, хто знає Його і розуміє, що Він ніколи нічого не робить, не відкривши Свою таємницю Своїм пророкам (Амоса 3:7).
Постійний дар пророцтва
Наприкінці свого життя в 1930-х роках Артур Г. Деніелс, колишній президент Генеральної конференції адвентистів сьомого дня і давній колега Еллен Г. Уайт, написав чудову книгу на цю тему під тією ж назвою. Постійний дар пророцтва. На понад 400 чудово досліджених і, на мою думку, також натхненних сторінках він показує, що церкву Бога завжди супроводжував Дух пророцтва, і, зрештою, як цей дар був проявлений у вибраній Богом церкві залишку через Елен Г. Уайт.
Він охоплює всю історію Божого народу аж до наших днів, простежуючи присутність дару пророцтва серед Божого народу в усі віки:
- Від Єгипту до Ханаану реалізовано через дар Мойсея, який отримав прямі настанови від Бога від палаючого куща.
- Від Ісуса Навина до Самуїла самим Ісусом Навином, «людьми Божими», Деборою і, нарешті, великим Самуїлом, який заснував школи пророків.
- Під час повстання Ізраїлю за днів царів коли вони відкинули Бога як свого царя, при цьому 30 згадуються в писаннях пророків від Самуїла до Єремії, а також ще кілька, які не згадуються по імені.
- У період вавилонського полону та після нього від Даниїла до Малахії.
- Він навіть демонструє наявність дару пророцтва між Малахією та Іваном Хрестителем.
- З апостольських часів до наших днів, як засвідчує свідчення самих апостолів, як-от свідчення Павла, який сказав: «Духа не гасіть. Не зневажай пророцтв». (1 Солунянам 5:19-20) і особливо через антиобраз раннього дощу П’ятидесятниці в часі пізнього дощу.
- Через прояв Духа пророцтва через Елен Г. Уайт в Церкві адвентистів в період дії слідчого рішення.
Бог ніколи не залишав Свій народ без дару Духа пророцтва. Даніельс дійшов аж до часу суду над мертвими, але як щодо часу переходу від суду над мертвими до суду над живими, а як щодо часу суду над живими? Хіба зоря в короні жінки, найменша церква останку останку, особливо не потребувала б цього дару? Хіба ми не повинні очікувати дару пророцтва зараз, чи 100,000 70 сторінок, які Еллен Г. Уайт написала за XNUMX років свого служіння посланником Бога, достатньо, щоб провести церкву через невеликий час труднощів?
Сама Еллен Г. Уайт відповідає на запитання, вказуючи на нове світло, якого вона сама не отримала, але яке могли отримати лише старанні дослідники Святого Письма, яким допомагав дар Святого Духа.
Петро закликає своїх братів «зростати в благодаті та в пізнанні Господа нашого і Спасителя Ісуса Христа». [2 Петра 3:18]. Щоразу, коли народ Божий зростає в благодаті, він постійно отримуватиме чіткіше розуміння Його слова. Вони будуть розрізняти нове світло і краса в її святих істинах. Це було правдою в історії церкви в усі віки, і таким чином це триватиме до кінця. Але в міру того як справжнє духовне життя занепадає, це завжди була тенденція припинення просування в пізнанні істини. Люди задоволені світлом, яке вже отримали від Божого слова, і відмовляються від будь-якого подальшого дослідження Святого Письма. Вони стають консервативними, прагнуть уникати дискусій. {GW 297.2}
Чи дослідник Біблії, яким би талановитим він не був, є пророком у цьому сенсі? Ні, тому що визначення пророка полягає в тому, що він отримує прямі настанови від Бога і чує Його голос уві сні чи видінні. Навіть коли людина, яка вивчає Біблію, веде до певних частин Біблії та нових знань через випадковий сон, це не є проявом повного дару Духа пророцтва в ньому.
Навпаки, нам сказано, як дар пророцтва діє по відношенню до тих у церкві, які досліджують Слово Боже через вивчення, прагнучи більше світла:
Багато наших людей не усвідомлюють, наскільки міцно закладено фундамент нашої віри. Мій чоловік, старійшина Джозеф Бейтс, отець Пірс, старійшина [Хірам] Едсон та інші, хто був проникливим, благородним і правдивим, були серед тих, хто після закінчення часу в 1844 році шукав істину, як прихований скарб. Я зустрічався з ними, ми вивчали і щиро молилися. Часто ми залишалися разом до пізньої ночі, а часом і всю ніч, молячись про світло та вивчаючи Слово. Знову і знову ці брати збиралися разом, щоб вивчати Біблію, щоб пізнати її значення і бути готовими навчати її з силою. Коли у своєму вивченні вони дійшли до того моменту, коли сказали: «Ми більше нічого не можемо зробити», Дух Господа сходив на мене, я зникав у видінні, і мені було дано чітке пояснення уривків, які ми вивчали, з інструкціями щодо того, як ми маємо ефективно працювати та навчати. Таким чином було дано світло, яке допомогло нам зрозуміти Писання стосовно Христа, Його місії та Його священства. Лінія істини, що тягнеться від того часу до часу, коли ми увійдемо в місто Бога, була мені зрозуміла, і я дав іншим настанови, які Господь дав мені.
Весь цей час я не міг зрозуміти міркувань братів. Мій розум був ніби замкнений, і я не міг зрозуміти значення уривків з Писань, які ми вивчали. Це була одна з найбільших скорбот у моєму житті. Я був у такому стані розуму, доки всі головні моменти нашої віри не стали ясними нашому розуму в гармонії зі Словом Божим. Брати знали, що коли я не був у видінні, я не міг зрозуміти цих речей, і вони прийняли дані одкровення як світло, пряме з небес. {1SM 206.4–207.1}
Остання частина цієї цитати з життя Божого посланця розкриває важливий духовний принцип: людина, яка обдарована Духом пророцтва, НЕ розуміти, що означають дослідження студентів, не тому, що вони нерозумні чи невігласи, а для того, щоб одкровення, які через них дані церкві, можна визнати такими.
На жаль, історія дару Духа пророцтва – це також історія відмови людей від Духа пророцтва, який вони повинні отримати. Так було в усі віки і триватиме навіть до приходу Ісуса.
Еллен Г. Уайт очолила церкву протягом тривалого часу, навіть глибоко в їхніх 120-річних блуканнях по пустелі, яке почалося в 1890 році, тому що церква відкинула навіть самий початок світла четвертого ангела. Лише через деякий час кілька людей нарешті були готові прийняти це світло в усій його повноті. Тепер, невдовзі після початку суду над живими, це світло має розбухнути до гучного крику, останнього великого попередження вмираючому світу, який буде знищений Божими судами, незмішаними з милосердям, разом із усіма тими, хто не хотів повністю довірити своє життя Богові.
З 1915 року, року смерті Еллен Г. Уайт, церкві довелося самостійно подорожувати пустелею без живого Духа пророцтва. Їм довелося зазнати випробувань, наслідуючи своє церковне керівництво, яке часто вводилося в оману, від червоного, до чорного, а потім до блідого коня — мертвої церкви Сарди — бо «де немає видіння, народ гине» (Приповістей 29:18). Хоча її писання супроводжували їх, наступне пророцтво посланця Бога збулося:
Сатана ... постійно тисне на фальшивих, щоб відвести від істини. Останній обман Сатани полягатиме в тому, щоб звести нанівець свідчення Духа Божого. «Де нема видіння, народ гине» (Приповісті 29:18). Сатана працюватиме винахідливо, різними способами та через різні засоби, щоб порушити довіру Божого народу, що залишився, до правдивого свідчення (Лист 12, 1890).
Буде спалахнута ненависть проти свідчень, яка є сатанинською. Діяльність сатани полягатиме в тому, щоб порушити віру церков у них, з цієї причини: Сатана не може мати такий чіткий шлях, щоб ввести свої обмани і зв’язати душі своїми ілюзіями, якщо прислухатися до застережень, докорів і порад Духа Божого.—Лист 40, 1890. {1SM 48.3–4}
Артур Г. Даніельс написав в останньому розділі своєї книги Постійний дар пророцтва:
Благо Церкви в цілому та її окремих членів нерозривно пов’язане з вірою в Божих пророків і дослуханням до них. Це, як ми бачили, Його вибрані посланці, Його призначені речники для Його церкви на землі. Як ми також чітко показали, цей план спілкування був вибраним Богом, єдиним і благодатним забезпеченням для виявлення Його волі людині, починаючи з розлуки, спричиненої гріхом. Через це Бог радить і наставляє, Він застерігає, благає і застерігає, залежно від потреби та як вказує божественна любов. Тому присутність пророка серед людей не є чимось новим чи незвичайним, чимось дивним чи фантастичним. Бог є автором цього забезпечення, а мандрівна людина є його бенефіціаром. Воно таке ж давнє, як людська потреба, і таке ж постійне, як божественна любов, яка спонукала і започаткувала його.
Мінливість церкви в усі віки оцінювалася її вірністю або невірністю дару пророцтва, а її безпека вимірювалася її відповіддю на ці небесні керівництва. Протягом століть, що охоплюють патріархальну, Мойсеєву та апостольську епохи, ми бачили дію цього непорушного правила, як це відкрито на сторінках Священного Писання.
Потім, після смерті апостолів, починається трагічний хід подій християнської ери, розказаний у крові та сльозах і заплямований дрейфом і відступництвом. Номінальна християнська церква поступово відхиляється від тих основоположних принципів — заповідей і практик, букви й духу — які характеризували апостольську церкву. Відхід був зосереджений на спотворенні закону та Євангелія, хоча він пронизував усі істини християнства.
Трагічна доля тих, хто стояв за первісну віру. Зненавиджені та зневажені, переслідувані та ізольовані, вони свідчили правду. Але час від часу пророки — чоловіки та жінки — повставали на поклик Бога і засуджували беззаконня невірних. Вони заохочували до вірності віруючих, а прихильників істини скеровували й охороняли крізь виснажені століття.
Зараз у ці божественно названі «останні дні» великий Божий план викуплення та божевільний шлях людського роду разом наближаються до своєї кульмінації. Беззаконня настільки багато серед людей, людська філософія є настільки зухвалою, незалежність людини від Бога та положень викуплення є настільки образливою в цьому найвищому конфлікті між добром і злом, що було вкрай необхідно, щоб дар пророцтва був помітно виявленим у лавах церкви залишку.
Найголовніша потреба в останні дні
Якщо коли-небудь під час перегонів людина потребувала божественного керівництва, то це, безперечно, в ці останні дні, коли всі сили беззаконня вирвались на свободу, щоб заплутати та зруйнувати, коли світський світ став матеріалістичним, а релігійний світ повернувся до модерністських вчень. Якщо колись в історії церква потребувала божественного керівництва, то цей час настав у кризову годину адвентного руху, одразу після розчарування 1844 року та протягом наступних десятиліть. Проблеми були далекосяжними; але адекватним було Боже керівництво.
Останній конфлікт виникає через вірність Богові і досягає свого завершення в наші дні. Досконалий Божий закон із його суботньою печаткою є об’єктом ненависті Сатани, і він схилить світ на свій бік у конфлікті. Повне спасіння, яке забезпечується через віру в Христа, також є об’єктом його невпинних спроб заперечити Його втілення, Його спокутну смерть, Його священицьке служіння та Його неминуче повернення в силі та славі.
Гнів Сатани зосереджений на церкві Божого залишку, найвищому об’єкті божественної любові та керівництва. Ця церква нарешті стане єдиним захисником потоптаного Божого закону, до якого приєднані повні положення відкуплення. Не тільки церква в цілому є об’єктом нападу лукавого, але й окремі її члени також зазнають переслідувань через дотримання цілісності закону та євангелії. Впроваджуючи сумніви, недбалість, непокору чи відкидання, Сатана так само прагне відвернути вірність від порад дару пророцтва.
Отже, три великі питання, поставлені на карту в цю останню годину, визначені настільки чітко й гостро, наскільки це може розкрити натхнення. Але всі вони заплуталися у віруваннях і звичаях мас християнського світу.
Але тепер, на завершення цього тому, питання індивідуального та церковного відношення до Божого дару стає надзвичайно важливим. Таким чином, мої заключні слова є благанням про визнання та прислухання до цього божественного забезпечення для ради церкви. Вони є закликом до церкви завжди пам’ятати про ці питання та вірно слідувати їм на практиці.
Прислухайся до небесних порад
Позначте добре, оглядаючись назад, що цей дар означав для цього народу протягом десятиліть минулого. Відзначте добре, як долали кризу за кризою і як успішно долали проблему за проблемою. Час підтвердив небесні поради в усіх випадках. Розгляньмо, шляхом вражаючого порівняння та застереження, дні Ізраїлю за часів Мойсея, а потім подумаймо про наші часи як про паралель. Ось слова великого лідера Ізраїлю давнини:
«Сьогодні я поставив перед тобою життя і добро, смерть і зло». «Я закликаю небо і землю на свідки цього дня проти вас, що я поставив перед вами життя і смерть, благословення і прокляття; тому оберіть життя, щоб жили і ви, і потомство твоє, щоб ти любив Господа, Бога свого, і щоб ти міг слухатися Його голосу, і щоб ти міг прилипнути до Нього, бо Він твоє життя і довжина твоїх днів». Втор. 30:15, 19, 20.
Усвідомлюючи, що незабаром він повинен скласти свої обов’язки, літній патріарх Мойсей дав останній доручення народу, який він вів протягом сорока років, від Єгипту до кордонів землі обітованої.
Він покладав великі надії на майбутнє свого улюбленого народу. Але, знаючи з багаторічного досвіду їх слабкість і слабкість часом під час спокус і труднощів, він також плекав серйозні побоювання, що вони можуть спіткати національне лихо та поразку. Усвідомлюючи, що їхня доля, будь-яка біда чи горе, була зумовлена їхнім ставленням до настанов, посланих від Бога, він образно та досить довго описав перед ними благословення, матеріальні та духовні, які вони отримають, якщо вони будуть слухняними, і прокляття, які будуть наслідком їхнього непослуху. (Див. Повторення Закону 27, 28.)
Відмова Ізраїлю пам’ятати
Коли він радив їм любити Господа Бога і слухатися Його голосу, він тим самим закликав їх прислухатися до порад і повчань, які він, як Божий посланець, передав їм. За винятком Десяти заповідей, усі закони, свідчення та статути, наказані їм, були сказані через Мойсея. Те, що вони повинні бачити або чути лише людський інструмент, жодним чином не зменшувало почуття провини за те, що вони відкинули ці божественні вимоги. Це також стосується не лише покоління, до якого він особисто звертався, але й чоловіків і жінок усіх часів.
Мойсей подбав про те, щоб ці урочисті закляття завжди зберігалися в пам’яті. Батьки повинні були навчати їх своїх дітей, розповідаючи про них, коли вони сидять у будинку або йдуть дорогою, а також у вечірні та ранкові години богослужіння. (Повт. 11:19, 20). Вони повинні були бути записані на пам’ять у книзі та покладені збоку ковчега. Кожного сьомого року їх потрібно було діставати та публічно читати перед згромадженням паломників, які збиралися на свято Кучок. Для цієї урочистої репетиції пророчих писань вони мали зібрати чоловіків і жінок, не забуваючи про чужинця, який був у їхніх воротах. Особливо відзначили дітей, у яких йшли роки порозуміння. Вони також повинні були почути і навчитися боятися Господа. (Див. Повторення Закону 31:9-13.)
Зважаючи на те, що давній Ізраїль не зміг зберегти пам’ять про урочисті послання, які надійшли через Божого вибраного посланця, чи не повинні ми, “на яких прийшли кінці світу”, подбати про те, щоб настанови, дані церкві залишку, чітко пам’яталися?
Пророчий дар, невіддільний від руху
Витягаючи сучасний урок із вказівок Мойсея (у Повторенні Закону 6:20-25), щоб повторити дітям, коли вони досягли віку розпитування, ознаки та чудеса, здійснені під час їхнього визволення з Єгипту, місіс Уайт написала в 1882 році:
«Ось принципи, до яких ми не повинні ставитися байдуже. Ті, хто бачив істину і відчув її важливість, а також мав досвід у справах Бога, мають навчати здорової доктрини своїх дітей. Вони повинні познайомити їх із великими стовпами нашої віри, причинами, чому ми є адвентистами сьомого дня,—чому ми покликані, як і діти Ізраїля, бути особливим народом, святою нацією, окремою та відмінною від усіх інших людей на поверхні землі. Ці речі слід пояснювати дітям простою мовою, легкою для розуміння; і в міру того, як вони дорослішають, уроки, які передаються, повинні відповідати їхнім зростаючим можливостям, доки основи істини не будуть закладені широко й глибоко».—«Свідчення для Церкви», том. V, стор. 330.
Історію народження ізраїльського народу, їхнього визволення з жорстокої неволі та їхнього остаточного входу в Ханаан неможливо було б розповісти без розповіді про діяльність Мойсея як пророка. З кожним етапом історії були переплетені послання, які приходили з небес через великого пророка того періоду. Він був рупором Єгови, відкриваючи Його волю, скеровуючи їх у їхній організації та рухах; докоряючи їхні гріхи, картаючи їхній бунт і благаючи їх, як батько.
Так само неможливо сьогодні розповісти нашим дітям «причини, чому ми є адвентистами сьомого дня», не ознайомивши їх із видатною роллю, яку відіграє оновлений дар пророцтва у закладанні біблійної основи, і, спираючись на неї, у скеруванні принципами організації, у підтримці кожної кардинальної риси адвентного руху та в перенесенні порад і докорів, надії та відваги.
Можна номінально вірити в дар пророцтва, приймати послання колишніх пророків і все ж відкидати сучасного посланця, обраного Богом, щоб давати настанови Його людям, і виступати проти нього. У дні Христа слова стародавніх пророків читали щосуботи в їхніх синагогах, але релігійні лідери відкинули Івана Хрестителя і розіп’яли Пророка, який прийшов прямо з небес,—найвеличнішого, хто будь-коли з’являвся на землі. Причина, чому вони закрили свої вуха проти посланців Неба, разом із існуванням сучасного фарисейства, добре викладена в цих словах:
“Докори, застереження, виправлення Господа давалися Його церкві в усі віки світу. У дні Христа ці застереження були зневажені та відкинуті самовдоволеними фарисеями, які стверджували, що вони не потребують такого докору, і що з ними вчинили несправедливо. Вони не хотіли сприймати слова Господа через Його слуг, тому що воно не подобалося їхнім схильностям. Якби Господь дав видіння прямо перед цим класом людей у наші дні, вказуючи на їхні помилки, докоряючи їхній самоправедності та засуджуючи їхні гріхи, вони повстали б, як мешканці Назарету, коли Христос показав їм їхній справжній стан» («Свідчення для Церкви», том. V, стор. 689.
Чому свідчення відхиляються
Саме докір Христа конкретним гріхам у їхньому житті змусив фарисеїв відкинути Його твердження про те, що він Син Божий. Сьогодні, як завжди було в минулому, існує прямий зв’язок між плеканням якогось гріха та сумнівом у посланнях обраного слуги Господа.
«Багато тих, хто відступив від істини, називають причиною свого шляху те, що вони не мають віри в свідчення. Розслідування виявляє той факт, що вони мали якусь гріховну звичку, яку Бог засудив через свідчення. Питання тепер полягає в тому, чи відступляться вони від свого ідола, якого Бог засуджує, чи продовжуватимуть своїм неправильним шляхом поблажливості та відкинуть світло, яке дав їм Бог, докоряючи саме те, що їм подобається? Питання, яке потрібно вирішити з ними, полягає в тому, чи маю я зректися самого себе і прийняти як від Бога свідчення, які викривають мої гріхи, чи я відкину свідчення, тому що вони викривають мої гріхи?»— «Свідчення для Церкви», том. IV, стор. 32.
У першій частині цього тому стверджується разом із підтверджуючими доказами, що поруч з даром Христа нашому світу дар пророцтва є найціннішим даром Бога для церкви. Тому безсумнівно, що сатана, великий ворог Бога і людини, відчуватиме сильну ненависть до кожного прояву дару. Володіння нею церквою залишку дається в Святому Письмі як пояснення гніву дракона проти неї. Об’явлення 12:17. Знаючи це, ми не будемо дивуватися тому, що свідчення Божого Духа є об’єктом запеклих і безперервних нападок. Найвитонченіші аргументи, які може придумати майстерний розум, навчений хитрощам і софістиці, будуть представлені як причини, чому ми повинні їм не вірити.
Порада нашим людям, що залишилися
Я раджу вам, хто може зустріти заперечення проти тверджень свідчень, наданих для останку, дотримуватися правильного балансу між тривіальним і великим, між тим, що важко зрозуміти, і тим, що є ясним. Ось чіткі керівні принципи:
«Вам не потрібно впадати в невпевненість і сумніви. Сатана під рукою, щоб викликати різноманітні сумніви; але якщо ви відкриєте очі у вірі, ви знайдете достатньо доказів для віри. Але Бог ніколи не позбавить жодної людини всіх причин для сумнівів. Ті, хто любить перебувати в атмосфері сумнівів і недовіри, можуть мати незавидний привілей. Бог дає достатньо доказів, щоб відвертий розум повірив; але той, хто відмовляється від вагомості доказів, тому що є кілька речей, які він не може пояснити своєму обмеженому розумінню, залишиться в холодній, холодній атмосфері невір’я та сумнівів і зазнає корабельної аварії віри» (Id., стор. 232, 233).
«Ті, хто привчає розум хапатися за все, що можна використати як кілок, щоб повісити на нього сумніви, і навіювати ці думки іншим розумам, завжди знайдуть привід для сумнівів. Вони ставитимуть під сумнів і критикуватимуть усе, що виникає під час розкриття правди, критикуватимуть роботу та позицію інших, критикуватимуть кожну галузь роботи, у якій вони самі не беруть участі. Вони харчуватимуться помилками, помилками та недоліками інших, “доки, – сказав ангел, “Господь Ісус не підніметься від Своєї посередницької роботи в небесній святині, і зодягне Себе в шати помсти, і здивує їх на їхньому нечестивому бенкеті; і вони виявляться непідготовленими до весільної вечері Агнця». Їхні смаки були настільки спотворені, що вони були б схильні критикувати навіть стіл Господа в Його царстві».—«Свідчення для Церкви», том. V, стор. 690.
Слова Мойсея, які пов’язували благословення з послухом і лихо з непослухом, були передбачливими. Вони були сказані, коли Ізраїль тільки починав свою національну історію. Майбутнє нації було позначене співвідношенням процвітання та покори, а також остаточної неволі та знищення після постійної непокори. Лихо швидше прийшло в Ізраїль, який відкинув поради всіх своїх пророків, ніж в Юдею, чий день загибелі постійно відкладався через випадкові реформи.
Урок для нашого часу
Урок не менш значущий і для нашого часу. День нашого визволення затримався через те, що ми не витримали щирої посвяти, до якої закликають передані нам небесні послання. Ми все ще перебуваємо в цьому неспокійному світі, тому що ми не йшли вперед у вірі, жертві та серйозності, щоб завершити роботу Бога на землі, до якої нас урочисто спонукав Божий слуга. Якби ми повністю прислухалися до застережень і порад, які прийшли до нас, ми могли б тепер насолоджуватися славою небес. Це нам чітко сказали:
«Якби Його народ здійснив Божий намір, передавши світові послання милосердя, Христос би ще до цього прийшов на землю, і святі були б прийняті в місто Боже» («Свідчення для Церкви», том. VI, стор. 450.
“Якби кожен воїн Христа виконував свій обов’язок, якби кожен сторож на стінах Сіону дав певний звук у сурму, світ міг би ще до цього почути повідомлення застереження. Але робота залишилася позаду. Поки люди спали, Сатана викрав на нас» (Id., Vol. IX, стор. 29.
Мабуть, ніщо так не вразить наші серця, як ці урочисті слова. Пришестя Господа, про яке ми прагнули, молилися і працювали стільки років, тепер могло б бути здійсненим фактом, і народ Божий отримав свою нагороду, якби ми лише жили відповідно до високих привілеїв і обов’язків, які належать нам завдяки милості Бога.
«Вірте Його пророкам»
Через слова Святого Письма Бог дав кожну істотну спасительну істину. Він дивовижним чином зберіг це слово і настільки помножив його копії, що тепер кожен може мати його. У цьому слові окреслено характерні риси нашого дня. Свідчення Божого Духа, надані церкві залишку, узгоджуються з цим словом і ведуть нас до цього слова. Але в них можна знайти ту велику кількість деталей, яка потрібна тим, хто живе в “час кінця”, тим, хто має протистояти витонченим і найвищим хитрощам Сатани та вдосконалювати характер, який личить тим, кого потрібно перекласти. Оскільки телескоп відкриває, але не створює, деталі, які неможливо побачити неозброєним оком, тому читання надісланих нам повідомлень не доповнює, а радше звеличує вічне слово Бога.
Коли ми з молитвою та старанно вивчаємо поради та настанови, які Бог так милостиво дав Своєму залишку церкви, приводячи наше життя у відповідність до виявленого там стандарту характеру, і старанно намагаючись завершити доручену нам роботу, ми тим самим доведемо, що ми “чекаємо та поспішаємо до приходу дня Божого”. 2 Петра 3:12.
“Віруйте в Господа, Бога вашого, і ви будете тверді; вірте Його пророкам, тож вам процвітатиме”. 2 Хр. 20:20. КІНЕЦЬ
Наскільки більше все це стосується теперішнього часу, коли — непомітно для переважної більшості віруючих у Адвенті — суд над живими вже почався, і справді зі старійшинами, провідниками 144,000 17. У жахливий час повного відступництва від істини в Церкві адвентистів, з приблизно 27 мільйонів адвентистів, у тому числі кількох протестантів, які хотіли охриститися в Церкву адвентистів, але їм було відмовлено через їхню віру в «єресь Оріона»—з усіх цих зібралася невелика жменька чоловіків і жінок, обраних Богом. Ця невелика група пройшла важкі випробування! Дуже важко! Їхні випробування почалися 2012 лютого 621 року в особливий спосіб, і вони повинні були навчитися терпінню святих і набути віри, яка зможе витримати зволікання—що Еллен Г. Уайт пророкувала, як згадувалося раніше (див. цитату GC 2015 вище). Правда, час пришестя Христа більше ніколи не буде випробуванням, тому що Ісус все одно прийде згідно з годинником Оріона та посудиною часу, але три з половиною роки часу лиха розпочнуться на рік пізніше, ніж вони очікували. Вони розуміли, що рік кари є частиною суду над живими, що було неправильно і привело їх до віри, що Ісус прийде в XNUMX році, і час лиха почнеться одночасно з судом над живими. Фактично ці два періоди зміщені один відносно одного на один рік. Отже, видимі події, як-от вогняні кулі та недільний закон, мали статися пізніше, ніж інші події в небесному святилищі, які ми пояснили в нашому Останнє попередження статті. Тож у майбутньому ми маємо чітко розрізняти три з половиною часи Даниїла 12, які є трьома з половиною роками суду над живими, які закінчаться перед початком кар, і трьома з половиною роками скорботи, які включають малий і великий час біди (рік кар).
Жодна віра не змогла б витримати цей рік «розчарування» без божественного підтвердження досліджень Оріона та Посудини часу. Я сам ніколи б не наважився опублікувати дослідження Оріона в 2010 році, якби не дотримувався божественного «правила», яке Еллен Г. Уайт описала у наведеній вище цитаті про свій особистий досвід: Щоб дослідження були визнані справжніми, вони повинні бути підтверджені Духом пророцтва. Має бути духовний лідер, який отримує підтвердження навчання через Слово Боже і який не розуміє самих досліджень. Еллен Г. Уайт бачила, що попереду буде нове світло, але сама вона не отримала його. Виконувати це завдання мала інша людина, іншого духовного керівника хто б допоміг духовному зростанню маленької молодої церкви залишку, яка перебувала в переході від корони жінки з Об’явлення 12 (церква АСД) до зірок у короні (церква 144,000 XNUMX).
Друга частина цієї вступної серії для цього нового розділу тепер нарешті покаже, ким був режисер у моєму сні, Послання Четвертого Ангела, і розгадати історію таємничих обставин його «смерті».
ПРИМІТКА:
Ця чудова книга, Постійний дар пророцтва, можна завантажити повністю ТУТ. (Якщо хтось знайде німецький переклад в Інтернеті, повідомте нам.)