Вперше опубліковано у вівторок, 15 червня 2010 р., 4:21 німецькою мовою за адресою www.letztercountdown.org
Коли я був учителем суботньої школи у великій церкві АСД, я міг почути та прочитати від братів, старійшин і пасторів, що «Ісус був схожий на нас у всьому, але Він просто не був спокушаний зсередини, як ми. Він не знав самоспокуси», що б це не означало. Я не міг знайти в цьому жодної логіки, і мені було незрозуміло, що вони хотіли сказати. Отже, вони далі мені це пояснили: «Ісус спокушав сатана ззовні, як і нас, але Ісус не мав такої схильності грішити, як ми».
Миколаїти серед нас?
Сьогодні ми знаємо завдяки дослідженню Оріона, що вони були неправі і що це одна з найгірших доктрин церкви адвентистів, позначена червоним кольором Ісуса в Оріоні. Він не дозволить нам залишатися неясними щодо цього питання. Ні, Він був спокушаний усіма способами, як і ми, і Він знає всі спокуси через нашу схильність до гріха, не потребуючи втручання сатани. Спокушений у всьому, як ми, означає, спокусений у ВСІМ, як ми! Він є нашим прикладом, який витерпів усе, як і ми, але без гріха. Отже, ми також можемо, якщо ми довіряємо Його допомозі та Його силі, яку Він охоче дає нам, якщо ми просто довіряємо.
Давайте читати далі Радіо «Слово Правди». у що вірила і чого навчала секта Миколаїтів за часів апостолів:
Миколаїти: Одна з єретичних сект, які вразили церкви в Ефесі та Пергамі, а можливо, і в інших місцях. Іреней визначає миколаїтів як гностичну секту:
«Іван, учень Господа, проповідує цю віру (божественність Христа) і прагне, проголошуючи Євангеліє, усунути цю помилку, яку Керинф поширював серед людей, а задовго до цього тими, кого називали миколаїтами, які є компенсацією цього «знання», хибно так званого, щоб він міг збентежити їх і переконати, що існує лише один Бог, який створив усе Своїм Словом” (див. Іреней проти єресей, iii 11. 1; ANF том 1, стор. 426)
Існують також історичні свідчення існування гностичної секти під назвою ніколаїтів приблизно століттям пізніше.
Доктрина миколаїтів, здається, була формою антиномізму. (Антиноміанізм: віра, яка ґрунтується на визнанні милосердя Бога як основи спасіння, але допускає фатальну помилку, що людина може вільно брати участь у гріху, оскільки Закон Божий більше не є обов’язковим. Воно стверджувало істину про безоплатне врахування праведності; але припускало, що проста інтелектуальна «віра» в цю істину має рятівну силу. Апостол Яків спростував цю помилку в Якова 2:19 застереженням: «Дияволи також тремтять»; нагадуючи нам, що справжня віра є активним принципом, який діє через сповідування віри, «Але чи знаєш ти, о марна людина, що віра без діл мертва?» (Якова 2:20) Біблія вчить нас, що спасіння є безкоштовним даром, заснованим тільки на Божій благодаті. (Ефесянам 2:8-9) Проте вже наступний вірш говорить нам, що «ми створені в Христі Ісусі для добрих діл, які Бог наперед призначив, щоб ми в них ходили» (Ефесянам 2:10). (1 Івана 3:18, Тита 2:11-15, 1 Петра 1:15-16, Об'явлення 14:12)
Ніколаїти 2-го століття, здається, продовжили і розширили погляди прихильників 1-го століття, дотримуючись свободи плоті та гріха, і навчаючи, що вчинки плоті не впливають на здоров’я душі і, отже, не мають відношення до спасіння. З іншого боку, Біблія вчить, що християни повинні «померти» для гріха і вчинків нашої «плоті»: «Що ж тоді скажемо? Чи залишимося ми в гріху, щоб благодать умножилася? борони Боже. Як ми, мертві для гріха, будемо далі жити в ньому?» (Римлянам 6:1-2) «Так само й ви вважайте себе мертвими для гріха, а живими для Бога через Ісуса Христа, Господа нашого. Тож нехай гріх не панує у вашому смертному тілі, щоб ви корилися йому в його похотях. І не віддавайте членів своїх гріху як знаряддя неправди, а віддайте себе Богові, як ожилих із мертвих, і члени ваші Богові як знаряддя праведності». (Римлянам 6:11-13)
Сьогодні в основному вчать доктрину, згідно з якою Євангеліє Христа позбавило чинності Божий закон: «віруючи» ми звільняємося від необхідності бути виконавцями Слова. Але це вчення миколаїтів, яке Христос так безжалісно засудив у книзі Одкровення. “Будьте ж виконавцями слова, а не слухачами лише, обманюючи самих себе”. (Якова 1:22) -- Дякую Джорджу Блюменшайну за відповідь на це запитання!
Сьогодні «миколаїти» в нашому адвентистському середовищі сперечаються навіть трохи складніше. Кажуть, що Ісус мав трохи іншу природу, ніж ми. Звичайно, Він не згрішив, але Він також не був спокушений, як ми, «зсередини», тому що Він насправді мав природу непорушного Адама. Однак ми, «бідні» люди, з успадкованою природою, зіпсованою майже 6,000 роками гріха, спокушаємося власною плоттю. Тому наші брати миколаїти-адвентисти вважають, що ми просто не повинні бути такими досконалими, як Христос, тому що Він у будь-якому випадку простить нам усі наші гріхи, коли прийде. Він мав перевагу, якої ми не маємо. Йому не так важко було не грішити, як нам.
Однак, щоб утвердити цю фальшиву доктрину в нашій спільноті віри, недостатньо було просто викреслити кілька слів у підручнику. Це вимагало посилених зусиль. «Маніфест про нову віху адвентистської христології» мав бути запущений і широко розповсюджений, щоб кожному, хто прийде до цих питань, рано чи пізно «промити» мозок цією фальшивою теологією. Це призвело до появи широко відомої книги «Питання доктрини» в 1950-х роках.
Тому ми повинні знову звернутись до чудової книги Жана Рудольфа Цурчера «Зворушені нашими почуттями» і дозволити йому пояснити, до чого привела ця віра в негрішу природу Ісуса в церкві адвентистів і який зміст цієї книги, вперше опублікованої в 1957 році. Після того, як Цюрхер пояснив, які статті були написані в різних адвентистських ЗМІ, щоб представити нову христологію, він звертається до теми книги, яка цементує «Ніколаїтизм» у наших рядах міцний, як стіни Єрихону, колись вважалися неприступними.
Ці статті мали на меті підготувати уми до сприйняття «нової віхи адвентизму», як це було розроблено в книзі «Відповідь адвентистів сьомого дня». Питання доктрини”. Напередодні її появи Андерсон оголосив її в «Служенні» як найчудовішу книгу, коли-небудь видану церквою. Оскільки в ній докладно розглядається людська природа Христа, нам потрібно вивчити цю книгу ближче.
Питання доктрини
Ця книга є результатом зустрічей, проведених з євангельськими представниками Дональдом Греєм Барнхаусом і Уолтером Р. Мартіном. Мартін збирався надрукувати свою книгу «Правда про адвентизм сьомого дня», видану в 1960 році.
«Питання доктрини» стосується не лише доктрини Втілення. Це відповідь на численні доктринальні запитання, які типово ставлять євангелісти, щодо «спасіння благодаттю проти спасіння ділами, різниці між моральним і церемоніальним законом, прообразом цапа відпущення, особистості Михаїла тощо через широкий спектр фундаментальних адвентистських вірувань і практик, охоплюючи доктрини та пророцтва».
Мартін і Барнхауз особливо заперечували проти позицій, які займали адвентистські піонери щодо божественності Христа та людської природи Ісуса, які вони відверто вважали помилковими та єретичними. Тому зовсім не дивно, що вони запитали, чи змінилася з цих питань офіційна позиція. Були поставлені конкретні запитання щодо Втілення: «Що адвентисти розуміють під використанням Христом титулу «Син людський»? І що, на вашу думку, було основною метою Втілення?»
У відповідь були цитовані майже всі біблійні тексти, що стосуються христології. Що стосується пояснювальних записів, то вони, як правило, складалися на основі цитат з Еллен Г. Уайт. Представники адвентистів зробили все можливе, щоб показати, що «записи Елен Г. Уайт повністю узгоджуються з Писанням щодо цього». Не заперечувалося, що Христос «був другим Адамом, який прийшов у «подобі» грішної людської плоті (Рим. 8:3)»; або що Еллен Г. Уайт використовувала такі вирази, як «людська природа», «наша грішна природа», «наша грішна природа», «людська природа в її грішному стані».
Ніхто не сперечається, що «Ісус був хворий або що Він зазнав слабкості, спадкоємицею якої є наша занепала людська природа. Але Він це зробив нести все це. Чи не могло бути, що Він виніс це? побічно також, як Він поніс гріхи всього світу? Ці слабкості, слабкості, немочі, недоліки є речами, які ми, з нашою грішною, занепалою природою, повинні нести. Для нас вони є природними, притаманними, але коли Він їх народив, Він сприйняв їх не як щось своє вроджене, а як нашу заміну. Він народив їх у Своїй досконалій, безгрішній природі. Знову зазначаємо, що Христос поніс усе це побічно, як помічником Він поніс беззаконня всіх нас».
Коротше кажучи, «все, що взяв Ісус, не було Його внутрішньо або вроджено. . . . Все, що взяв Ісус, все, що Він отвір, чи то тягар і покарання за наші беззаконня, чи то хвороби та слабкості нашої людської природи—все було взято й понесено побічно».
Цей вислів справді є магічною формулою, яка міститься в «новій вісі адвентизму». На думку авторів «Запитань до доктрини», «саме в цьому сенсі всі повинні розуміти твори Еллен Г. Уайт, коли вона час від часу згадує про грішну, грішну та зіпсовану людську природу».
Автори книги опублікували в додатку близько 66 цитат з Еллен Г. Уайт, розділених на розділи з такими підзаголовками, як: «Прийняв безгрішну людську природу» або «Досконала безгрішність людської природи Христа». Таких фраз, звичайно, ніколи не писала Еллен Г. Уайт.
Зрозуміло, що «нова віха адвентизму» суттєво відрізняється від традиційного вчення про людську природу Христа в чотирьох аспектах. Він стверджує, що:
- Христос прийняв духовну природу Адама до гріхопадіння; тобто безгрішна людська природа.
- Христос успадкував лише фізичні наслідки гріховної людської природи; тобто Його генетична спадковість була зменшена через 4,000 років гріха.
- Різниця між спокусою Христа та спокусою Адама полягала виключно в відмінності середовища та обставин, але не в відмінності природи.
- Христос поніс гріхи світу як заступник, не насправді, а лише як замінник грішної людини, не беручи участі в її грішній природі.
Представлена з очевидною печаткою схвалення Генеральної конференції, книга «Адвентисти сьомого дня відповідають на запитання щодо доктрини» була широко розповсюджена в семінаріях, університетах і публічних бібліотеках. Тисячі примірників було надіслано членам духовенства, а також неадвентистським професорам теології. Майже 140,000 XNUMX опублікованих примірників мали явний вплив як за межами Церкви адвентистів, так і всередині неї.
Публікація цієї книги викликала шоковий ефект, реакція на який не змусила себе чекати. Не встиг він вийти з преси, як став об’єктом жвавої суперечки, яка тривала протягом багатьох років аж до наших днів.
Це просто полегшення, що через Оріон ми тепер знаємо, хто був правий і як Ісус насправді оцінює гріх. Усі ці суперечки були б недоречними, якби лідери покладалися на Дух пророцтва і не губилися у власній збоченій людській уяві. Ісус виклав цю істину у своєму Слові більш ніж чітко, але це відокремило б нас від світу. Дорога до екуменізму була б перекрита, якби ми, як єдина церква, продовжували стверджувати, що Ісус прийшов у грішній плоті, і тому нам також потрібно навчитися жити безгрішним життям з Ним і через Нього. Ця пігулка була занадто великою для більшості «християн», щоб проковтнути, а в наші дні також для більшості «адвентистів». Вони віддають перевагу молоку та заквасці Миколаїтів, які сьогодні пропонують усі «християнські» церкви, тому що їх набагато легше проковтнути.
У своєму дослідженні цих тем я натрапив на цікаву групу. Вони описують себе як «історичні адвентисти». Я знайшов чудову статтю на одному з їхніх сайтів, яку я відтворю тут повністю, оскільки вона говорить саме те, що я також дізнався під час свого дослідження. Увімкнено Кроки до життя ми читаємо:
Альфа і Омега - дві кризи в адвентизмі
Якщо ми хочемо піднятися на останню частину дороги до неба, ми повинні винести урок з історії. Це стосується не лише частини історії, описаної в Біблії (див. 1 Коринтянам 10:11) і Великої боротьби (див. передмову до цієї книги), але це особливо стосується історії адвентизму. Саме в цьому контексті Еллен Г. Уайт говорила про Альфу й Омегу відступництва. Вона написала: «Тепер перед нами альфа цієї небезпеки. Омега матиме вражаючий характер». Вибрані повідомлення, т.1, 197.
Як ми побачимо в наступному твердженні, найбільш вражаюча природа омега-відступництва полягає в масштабах кризи. У той час як альфа відступництва означає початок і мала бути обмежена певною місцевістю, омега відступництва розвинеться до найразючішого ступеня до кінця.
«Одне, безсумнівно, незабаром буде усвідомлене,—велике відступництво, яке розвивається, зростає і стає все сильнішим, і буде продовжувати це робити, доки Господь не зійде з небес із криком». The New York Indicator, 7 лютого 1906 р.
Примітка: Таким чином, відступництво триватиме до тих пір, поки не втрутиться Сам Господь і не зійде з небес із «криком»! Це точно не гучний крик, а те, що лунає перед ним. Це звучить так, якби це було зараз з Оріоном, оскільки це ГОЛОС БОГА, який закликає нас звідти прокинутися та очистити нашу церкву.
Якщо ми хочемо знати, якого курсу слід дотримуватися в дні відступництва омеги, ми повинні прислухатися до порад і вказівок, даних Елен Г. Уайт під час альфа-кризи. Ми повинні вчитися в історії, щоб не повторювати помилок минулого. «Мені стало відомо, що з нашого досвіду ми стикалися і виконуємо цю саму умову». Листи Батл-Крік, 124.
В альфа-кризі ми знаходимо опис майбутнього (або вже існуючого) стану та досвіду адвентистів. Елен Г. Уайт каже нам: «Минула історія повториться; старі суперечки пробудяться до нового життя, і небезпека буде охоплювати Божий народ з усіх боків.” Свідчення служителям, 116. “Нам нема чого боятися за майбутнє, крім того, що ми забудемо шлях, яким Господь вів нас”. Свідчення служителям, 31.
Як розвивалася Альфа?
У центрі альфа-кризи була одна людина, Джон Харві Келлог, адвентистський лікар. Під його керівництвом санаторій Батл-Крік отримав всесвітню популярність на рубежі століть. Але наприкінці 1890-х років його завзяття й енергія дедалі більше змішувалися з новою ідеєю — що Бог, не будучи особистим, є в кожній живій істоті; в кожній квітці, в кожному дереві, в кожному шматочку хліба. Те, що Келлог вважав «новим світлом», змусило Божого пророка ще до 1881 року передати йому попереджувальне послання. «Ці теорії помилкові. Я зустрічав їх раніше». Випуски рукописів, том. 5, 278, 279.
Оскільки він був одружений із баптистом сьомого дня, Келлог увійшов у контакт із священиком баптистів сьомого дня на ім’я Льюїс. Ця людина також дотримувався пантеїстичних поглядів. У свідомості Келлога пантеїстичні ідеї були доведені до зрілості, так що в 1897 році він вперше публічно заговорив на цю тему. Інші, такі як Вагонер і Кресс, дійшли такого ж переконання і приєдналися до нього, проповідуючи це на Генеральній конференції 1899 року в Південному Ланкастері, Массачусетс. За місяць до цієї конференції Еллен Г. Уайт написала та надіслала листи-попередження з Австралії, які надійшли якраз у потрібний час. Але, на жаль, до цих попереджень не прислухалися. Краєм продовжували поширюватися пантеїстичні ідеї. Їх навчали в Батл-Крік і в коледжі, і в санаторії. Елен Г. Уайт довелося надсилати попередження за попередженнями. 18 лютого 1902 року санаторій Батл-Крік згорів дотла. Щоб профінансувати новий санаторій, Келлога попросили написати книгу, гонорари з якої мали бути використані для нової будівлі санаторію. Книга, яку написав Келлог, мала назву «Живий храм». Готовий рукопис був сповнений його хибних ідей, які походили зі спіритуалістичної, пантеїстичної філософії. Далі було багато дискусій.
Про цю книгу писала Еллен Г. Уайт. «У книзі «Живий храм» представлена альфа смертоносних єресей. Омега піде за нею, і її приймуть ті, хто не бажає прислухатися до Божого попередження.” Вибрані повідомлення, том. 1 200.
Незважаючи на докори Божого пророка, Келлог вирішив надрукувати свою книгу так, як він її написав. Тож він дав замовлення на друк видавничій компанії «Рев’ю енд Геральд», яке вони прийняли. Але втрутився сам Бог. Після того, як друкарські зразки були закінчені і книга була готова до друку, видавництво 31 грудня 1902 року загорілося і згоріло дотла. Це не сталося несподівано, а про нього говорив пророк Господній понад рік тому. (Див. Свідчення, т. 8, 91). Вогняний меч упав, і всі знали, що Бог говорив. Незважаючи на все це, Келлог не був готовий змінити свою думку і вперто пішов до іншого видавництва, щоб надрукувати свою книгу. Тоді він доклав зусиль, щоб його книга була широко поширена серед адвентистів і неадвентистів. Так пантеїстичний кукіль розрісся і став небезпекою для всього твору. Еллен Г. Уайт підсумувала ситуацію такими словами: «Батл-Крік був центром повстання серед людей, яким Господь дав велике світло та особливі можливості». Колекція Полсона, 71.
Що таке Омега?
У контексті альфа-кризи Еллен Г. Уайт описує бачення про незабаром прийдешнє омега-відступництво серед адвентистів. «Ворог душ намагався ввести припущення, що серед адвентистів сьомого дня мала відбутися велика реформація, і що ця реформація полягала б у відмові від доктрин, які стоять як стовпи нашої вірита участь у процесі реорганізації. Якби ця реформа відбулася, до чого б призвело? Принципи істини, які Бог у своїй мудрості дав церкві залишку, будуть відкинуті. Наша релігія буде змінена. Фундаментальні принципи, які підтримували роботу протягом останніх п'ятдесяти років, були б розцінені як помилка. Буде створена нова організація. Були б написані книги нового порядку. Була б запроваджена система інтелектуальної філософії. Засновники цієї системи пішли б у міста й зробили чудову роботу. Субота, звісно, сприймалася б легковажно, як і Бог, який її створив. Нічому не дозволено стати на заваді новому руху. Керівники навчали б, що чеснота краща, ніж порок, але якщо Бог був усунений, вони покладали б свою залежність на людську силу, яка без Бога нічого не варта. Їхня основа була б побудована на піску, а шторм і буря знесли б будівлю». Вибрані повідомлення, том. 1, 204, 205.
Реформація, натхненна дияволом, мала відбутися, і вона полягала б у «відмовленні від доктрин, які стоять як стовпи нашої віри».
Які стовпи нашої адвентистської віри?
Вони такі:
- Природа Христа
- Служба святині
- Дух пророцтва
- Послання трьох ангелів (викриття папства, Вавилону, екуменізму, пояснення питання про суботу та неділю, піднесення закону Божого тощо)
- Стан мертвих і викриття спіритизму
Що сталося зі стовпами нашої віри?
У 1950-х роках почався рух, який мав принести тяжкі наслідки для Церкви адвентистів сьомого дня. Чоловіки на керівних посадах у Генеральній конференції доклали всіх можливих зусиль, щоб євангельські християни не називали адвентистів «сектою». Проблема дійшла до гостроти, коли Дональд Грей Барнхаус, редактор журналу «Eternity», і Волтер Р. Мартін, євангельський теолог, хотіли написати книгу про адвентистів сьомого дня, проголошуючи, що вони є нехристиянською «сектою». З цією метою вони зустрілися з лідерами адвентистів, щоб обговорити доктрини адвентизму, за допомогою яких Барнхаус і Мартін переконалися, що адвентисти будуть викриті як нехристиянська секта. Центральною темою була остання служба спокути Ісуса в другій кімнаті святилища під час суду, коли Він змиє гріхи тих, хто справді кається. Іншою темою була природа Христа. Коли адвентистські лідери зіткнулися з цитатами з наших книг, вони невдовзі зрозуміли, що їхніх заяв недостатньо, щоб переконати Барнхауса та Мартіна, що Церква АСД була не сектою, а християнською церквою. Тому вони вирішили видати нову книгу про адвентистські доктрини. Цією книгою були «Питання про доктрину» (1957 р.), і вона поклала початок спробам усунути стовпи нашої віри.
Про перший стовп, про природу Христа, вони написали: «Він був безгрішним не лише у своїй зовнішній поведінці, але й у самій своїй природі. ... Він був безгрішним у Його житті і в Його природі. . .” Запитання до доктрини, 383
Як Божі люди останнього часу, які освячують себе, щоб мати такий же чистий характер, як Ісус під час Свого життя на землі (1 Івана 3:3), важливо вірити, що Ісус міг залишитися безгрішним з такою ж (гріховною) плоттю, яку ми маємо. Яка користь від Спасителя, який відкриває, що невпала плоть може протистояти гріху? Нам потрібен Спаситель, який показує нам, що можливо жити досконалим життям (Євреям 2:14, 17) у нашій грішній природі. І саме це зробив Ісус. Він залишив нам приклад того, що грішна людина не грішить, коли її воля повністю підкоряється Богові. Павло говорить нам про те, що «Бог посилає Свого Сина в подобі грішної плоті. . . Римлянам 8:3. Хто цього не свідчить, той виявляє духа Антихриста (1 Івана 4:2, 3).
A другий стовп який був видалений, це Дух пророцтва. Барнхаус писав у своїй статті «Чи АСД християни?» те, що йому сказали лідери адвентистів про пророчий дар Еллен Г. Уайт.
«Керівництво адвентистів проголошує, що твори Елен Г. Уайт . . . не відповідають Святому Письму. . . . Вони визнають, що її твори не безпомилкові. . . До речі, її твори не є тестом на спілкування в церкві АСД».
Еллен Г. Уайт було показано: “Останнім обманом сатани буде знищення свідчення Духа Божого”. Вибрані повідомлення, том. 1, 48. Ми бачимо, що остання криза — Омега — вже почалася.
A третій стовп що було вилучено, це доктрина святині. Барнхаус написав: «Містер. Ми з Мартіном чули, як провідники адвентистів категорично сказали, що вони відкидають усі такі крайнощі [це вчення про те, що Ісус увійшов до Святого Святих 22 жовтня 1844 року, щоб здійснити спокуту перед Своїм другим пришестям]. Це вони сказали недвозначно».
Відмова від цієї важливої доктрини була підтверджена в книзі «Питання до доктрини». На сторінці 381 сказано: «Ісус . . . увійшов до «святих місць» і з’явився перед лицем Божим за нас. Але це було не з надією отримати щось для нас у той час чи в майбутньому. ні! Він уже отримав це для нас на хресті». (Див. також 354, 355)
Якщо Ісус завершив спокуту на хресті, виникає запитання, що Ісус робить зараз на небі, що може бути таким важливим? Якщо все було зроблено на хресті, тоді немає завершального спокутування, немає слідчого суду і немає стирання гріха. Результатом такої теології є ідея про те, що ми ніколи не зможемо стати досконалими. І якщо ніхто не може подолати весь гріх, чому дотримання заповідей має бути таким важливим? Хіба тоді не було б так само легко врятуватися як дотримувач неділі, як і дотримання суботи? Крім того, Послання трьох ангелів в основному складатиметься з повідомлення про те, що Ісус зробив усе для вас. Легко побачити, що тут криється причина багатьох помилок і гріхів у Церкві адвентистів.
Чи вірить панівний адвентизм у помилки, представлені у «Питаннях до доктрини», сьогодні? Відповідь на це запитання дає Волтер Мартін у своїй книзі «Королівство культів». “29 квітня 1983 року В. Річард Лешер, віце-президент Генеральної конференції, відповів особистим листом. Його відповідь частково звучала так: «Спочатку ви запитуєте, чи адвентисти сьомого дня все ще стоять за відповідями, наданими на ваші запитання в «Питаннях доктрини», як це було в 1957 році. Відповідь — так». «З цієї причини ми знаходимо в пізніших книгах, таких як 27 фундаментальних доктрин АСД, представлені ті самі помилкові доктрини.
У міністерських семінаріях Німеччини без сорому заперечують доктрини, які роблять нас адвентистами сьомого дня. Один інструктор сказав: «Я вірю, що в 1844 році нічого не сталося ні на небі, ні на землі». У. Воршех з Міністерської семінарії Марієнгое, скопійований під час його уроку «Служіння святині».
Іншого разу той самий інструктор сказав: «Ми маємо розвинути наше богослов’я про святиню за допомогою Форда». У. Воршех з нагоди візиту Дезмонда Форда на засідання AWA, 24-26 жовтня 1986 р.
Це точне виконання пророцтв Еллен Г. Уайт щодо омега-кризи, яке правдиво описує теперішню ситуацію: «Основа нашої віри, яка була встановлена такою кількістю молитв, таким серйозним дослідженням Святого Письма, руйнувалася, стовп за стовпом. Наша віра полягала в тому, щоб не було на що спиратися—святилище зникло, спокута зникла”. Погляд вгору, 152.
Вістка Омеги та трьох ангелів
Якщо спокуту, здійснену у Святому Святих, забрати, вся основа Трьох ангельських послань також має зруйнуватися, оскільки ці ангели прямо вказують на Ісусову роботу спокутування у Святому Святих. (Див. Early Writings, 256.) Еллен Г. Уайт каже: “Мені було показано три кроки—Першу, Другу та Третю ангельську вістку. Сказав мій супроводжуючий ангел:Горе тому, хто пересуне блок або поворухне шпильку з цих повідомлень. Справжнє розуміння цих повідомлень є життєво важливим. Доля душ залежить від того, як їх приймають.Мене знову охопили ці повідомлення, і я побачив, як дорого люди Божі купили свій досвід. Це було здобуто через багато страждань і важких конфліктів. Бог вів їх крок за кроком, поки не поставив їх на тверду, непорушну платформу. Я бачив, як люди підходили до платформи й оглядали фундамент. Дехто з радістю тут же наступив на нього. Інші почали придиратися до фундаменту. Вони бажали вдосконалення, і тоді платформа була б досконалішою, а люди – набагато щасливішими. Деякі зійшли з платформи, щоб оглянути його, і заявили, що його поклали неправильно. Але я бачив, що майже всі твердо стояли на трибуні і закликали тих, хто зійшов, припинити свої скарги; бо Бог був Майстром Будівничим, і вони воювали проти Нього». Ранні твори 258, 259.
Коли ми виконуємо місіонерську роботу та розповсюджуємо брошури, які містять Послання трьох ангелів, як часто ми чуємо, як проголошені адвентисти сьомого дня кажуть щось подібне? «Виставляти звіра, його тавро та його образ на перший план — це погана місіонерська робота. Це просто не правильний метод. Це надто важко». Незважаючи на те, що вони заявляють лише про відмову від форми чи методу, очевидно, що вони бояться, що наше повідомлення може бути оприлюднено. Публічне викриття папства як повії та протестантських церков як дочок розпусти викликає у них дискомфорт, щоб ці церкви не засудили адвентистів як секту. Вони бояться, що результатом буде посилення опозиції та зниження сприйняття та впливу адвентизму, і вони бояться, що це може призвести до переслідувань. Люди починають знаходити недоліки в платформі, скаржитися на неї та бажати вдосконалення. (Див. Ранні твори, 258.) Вони стверджують, можливо, не прямо своїми словами, а своїми вчинками, що фундамент був побудований неправильним шляхом. Це не просто почуття кількох адвентистів, але це політика, яка проникає в усю організацію SDA, як можна показати на наступному прикладі.
Колишній президент Генеральної конференції Ніл Вілсон сказав у Pacific Union Recorder: «Наша робота полягає не в тому, щоб засуджувати Римо-Католицьку Церкву». 18 лютого 1985 року. Звучить добре, але що він насправді має на увазі? У цивільній справі Вілсон сказав:Хоча це правда, що в житті Церкви адвентистів сьомого дня був період, коли ця деномінація дотримувалася явної антиримсько-католицької точки зору, а термін «ієрархія» використовувався в принизливому сенсі для позначення папської форми церковного управління, таке ставлення з боку церкви було нічим іншим, як проявом широко поширеного ставлення до папства серед консервативних протестантських деномінацій на початку 1910 року. цього століття та останньої частини минулого, і який тепер відправлений на історичний смітник, що стосується Церкви АСД.EEOC проти PPPA та GC, цивільна справа № 74-2025 CBR, 1975.
Як могло статися, що лідер деномінації, яка була покликана Богом попередити про спроби папства, могла «викинути» це послання «на історичний смітник»? Як він може так рішуче відкинути святу довіру Бога? Ніл Вілсон мав свідчити про свою віру в залі суду в мирний час, але він її зрадив. Дивно, що ця заява, мабуть, не викликала масового обурення. Набагато більше складається враження, що президент просто сформулював прийнятну точку зору серед адвентистів сьомого дня. Еллен Г. Уайт описує це ставлення такими словами: “Поширюється думка, що, зрештою, ми не так сильно розходимося в життєво важливих питаннях, як передбачалося, і що невелика поступка з нашого боку приведе нас до кращого порозуміння з Римом. Був час, коли протестанти високо цінували свободу совісті, яка була так дорого куплена. Вони вчили своїх дітей ненавидіти папство і вважали, що шукати гармонії з Римом було б невірністю Богові. Але наскільки сильно відрізняються теперішні почуття.Велика боротьба, 563.
Якщо зараз, під час миру, ми так відкрито зрікаємося нашої віри, що станеться в майбутньому, коли будуть ухвалені закони проти людей, які дотримуються Божих заповідей? «Якщо ти біг з піхотинцями, і вони тебе втомили, то як ти зможеш змагатися з кіньми? і [якщо] в землі миру, [на яку] ти покладався, [вони виснажили тебе], то як ти будеш робити під час розростання Йордану?» Єремія 12:5.
Вавилон, екуменічний рух і три ангельські послання
Серед адвентистів чітке розуміння терміну «Вавилон» усе більше слабшає і поступається місцем плутанині. Багато років тому лідер конференції сказав мені, що «Вавилон у нас». Моє запитання, як за цих обставин можна було б виконати заклик залишити Вавилон, залишилося без відповіді. Деякі інші визначення з адвентистських публікацій свідчать про те, що Вавилон — це «злочестивість мого міста», «злий вплив» і «спроба отримати спасіння через власні справи». Adventist Review, 31 грудня 1992 р.; Ознаки часу, червень 1992 р.; Adventist Review, 31 грудня 1992 р.
Тут, у Німеччині, «Вавилон» є гарячою темою. Причиною цього є членство обох адвентистських німецьких союзів у ACK (конфедерації християнських церков), національній екуменічній раді. Це членство було зроблено таємно, а людям було повідомлено лише потім. Дискусії були заборонені.
Примітка: Ви помітили, що запит на членство в ACK було зроблено в 1986 році, який є роком Оріона, що вказує на початок фази Тіатир? А Тіатира означає: Угода з Єзавеллю, Римсько-Католицькою Церквою або Вавилоном. Яка гармонія між тими, хто вивчає історію та пророцтво і відкриває очі! Коли ці кілька вірних також визнають, що Оріон — небесна книга Бога — на 100% підтверджує всі ці жахливі події, і об’єднаються, щоб сформувати останню церкву Філадельфії?
Щоб прикрити себе, адвентистське керівництво тут, у Німеччині, намагалося показати, що наше історичне визначення «Вавилону» не може бути правдивим. Р. Нікель, високопоставлений служитель, сказав це про членство адвентистів в ACK, у проповіді в адвентистській теологічній семінарії Фріденсау. «У класичній екзегезі нашої деномінації «Вавилон» означає наступне: мати-повія з Об’явлення або Римо-Католицька Церква. Її зіпсовані дочки — це занепалі протестантські організації різних церков протестантської віри. . . . Питання в тому, чи те, що колись було дійсним і теперішня істина, все ще є дійсним? Я хочу повернутися до обговорення ACK, тому що тут можна показати: Якщо протестантські церкви справді є частиною Вавилону, як можна об’єднатися з ними і отримати членство в ACK? Якби ми сприймали класичну інтерпретацію серйозно, ми всі були б проти ACK.Р. Нікель у проповіді у Фріденсау 2 листопада 1996 р.
Фактом є те, що (майже) всі міністри та лідери виступають за членство в ACK. Тому логічним висновком є те, що ми не можемо дотримуватися історичної інтерпретації «Вавилону» і водночас бути членом екуменічного союзу. (Див. Лука 16:13; 2 Коринтян 6:14.) Зміст Трьох ангельських послань прямо протиставляється екуменічному руху, тому що ми чітко попереджені про образ звіра. Проголошення цього послання суперечить правилам екуменізму, тому що жодній церкві не дозволяється прозелітизувати членів інших церков. Як же тоді можна проголошувати: «Вийди з неї, народе мій!» якщо хтось є членом цього альянсу? В одному ми можемо бути впевнені: ані католики, ані протестанти не прийняли адвентистів як членів екуменічної АСК без попереднього підтвердження від них того, що історичне розуміння Трьох Ангельських послань було відкинуто. І це саме те, що сталося.
На засіданні ACK, де було надано рекомендацію прийняти Церкву SDA як члена, представників адвентистів прямо запитали, чи історичне тлумачення Трьох Ангельських Повідомлень досі актуальне. Про це йдеться в протокольних документах зустрічі ACK 3 і 4 червня 1992 року в Арнольдсхайні. «На прохання представника римо-католиків, д-ра Г. Дж. Урбана, було поставлено конкретне запитання, чи традиційна адвентистська інтерпретація Одкровення 13, згідно з якою звір ідентифікується як папство, яке прирівнюється до антихриста, все ще вважається істинним. Відповідь на це запитання полягала в тому, що це був випадок традиції, яка сягає часів Реформації і, безсумнівно, існуватиме й досі, але що вони здебільшого були вилікувані від інституційного ототожнення посади Папи з Антихристом. Навпаки, вважається, що Антихрист — це характеристики, які, можливо, також можна знайти в деномінації адвентистів. Тому традиційна критика Об’явлення 13 може, в принципі, також бути спрямована проти Церкви адвентистів сьомого дня. Таке пояснення задовольнило католицьку сторону. Після цього керівництво ACK вирішило схвально рекомендувати заяву адвентистів об’єднаним членам для голосування». 54 Fragen, документ 3, 3.
Президент Північнонімецького Союзу пан Рупп також заперечував наше Богом дане послання у своїх листах до президента ACK Єпископа Хелда та в особистому спілкуванні з ним. Вавилон був ідентифікований лише як умова речей, які також можна знайти в церкві SDA. Єпископ Хелд, очевидно, витлумачив думки в листах президента союзу як не помилкові, як видно з його відповіді:
«Шановний містере Рапп. . . . Наведені вище погляди чітко підтверджують, що ви — принаймні від імені керівництва церкви АСД — сказали нам, що АСД більше не вірить, що «в історичному розвитку релігійно-політичної влади папства видно сповнення біблійних пророцтв». (Даниїла 7, Об’явлення 13 і 17). Документ 1.
К. Шварц, високопоставлений чиновник протестантської церкви в Німеччині, пише: «Для гостьового членства Церкви адвентистів сьомого дня в ACK розуміється, що . . . напруженість, яку ви згадали [адвентистська віра в те, що папа є антихристом] . . . більше не існує як частина доктрин SDA». (У Kobialka, M. 1994. Екуменічний рух і світовий уряд, 100.)
Провідники Церкви АСД завжди казали, що приєднання до екуменічного руху є чудовою нагодою для свідчення нашої віри. Вони кажуть, що таким чином адвент-послання можна набагато ефективніше передати іншим церквам. Яке знущання і лицемірство! Членство в екуменічному русі є зрадою нашого послання і означає нове розп’яття Христа. («Я бачив, що як євреї розіп’яли Ісуса, так і номінальні церкви розіп’яли ці послання». Ранні твори, 261.)
Є багато натхненних настанов щодо союзів з невіруючими або віруючими іншої віри. Я просто хочу звернути увагу на дві цитати з-під пера Елен Г. Уайт:
"Злих зв’язують у пучки, зв’язують у трести, спілки, конфедерації. Давайте не матимемо нічого спільного з цими організаціями. Бог є нашим Правителем, нашим Правителем, і Він закликає нас вийти зі світу та відокремитися.” Випуски рукописів, том. 4, 87.
"Нехай вартові на стінах Сіону не приєднуються до тих, хто зводить нанівець істину, яка є у Христі. Нехай вони не приєднуються до конфедерації невірства, папства та протестантизму.” Біблійний коментар адвентистів сьомого дня, том 4, 1141.
Ми повинні усвідомити, що насправді таке ACK і як папа бачить цю екуменічну сутність. Під час візиту до Німеччини Папа Іван Павло ІІ у Падерборні 22 червня 1996 року заявив: «Добрі екуменічні зв’язки сформувалися з церквами в цій країні. Вони активно співпрацюють з екуменічними комітетами, особливо в «Альянсі християнських церков Німеччини» (ACK). Тим самим до Німеччини надійшли корисні пропозиції щодо формування церковної громади. . . . Єдність, до якої ми прагнемо, повинна зростати крок за кроком. . . . Тому нашим обов’язком є зменшити бар’єри та прагнути більшої кількості сопричастя, твердо довіряючи, що Господь приведе нас до того славетного дня, коли буде досягнута повна єдність віри і ми зможемо разом гармонійно святкувати Святу Євхаристію Господа.” Verlautbarungen des Apostolischen Stuhls, 126, Bonn 6/1996, 22ff.
Що шукають адвентисти в ACK? Чи хочуть вони відправляти Євхаристію разом з католиками?
Омега вже тут. Нехай Господь допоможе нам це побачити і відповідно діяти.
Що робити?
Як нам реагувати на цю ситуацію? Багато адвентистів розгублені і не знають, що робити. Здається, ніби ніхто не очікував величезних масштабів відступництва, хоча сестра Уайт написала: «Омега буде надзвичайно приголомшливою». Вибрані послання, книга 1, 197. Як адвентисти, ми чули про випробування, яке незабаром прийде, і говорили про це самі, але зараз воно присутнє, і лише деякі знають про це.
Питання про те, як ми маємо впоратися з кризою Омеги, містить чітку відповідь у натхненних писаннях про кризу Альфа. У кризі Омега повинні застосовуватися ті самі принципи, бо історія повторюється. Яку пораду дала Елен Г. Уайт під час Альфа-кризи? Ось один приклад: “Старійшину та місіс Фарнсворт попросили провести деякий час у Батл-Крік, працюючи для церкви. Я закликаю їх робити це і буду радити їм, як працювати. Було б добре, щоб старійшина Фарнсворт і старійшина А.Т. Джонс стояли пліч-о-пліч, проповідуючи Слово в скинії деякий час і видаючи певний звук сурми. У Батл-Крік є душі, які потребують підкріплення. Багато хто із задоволенням почує і розрізнить ноту попередження. Але старійшина Фарнсворт не повинен довго залишатися в Батл-Крік. Я пишу ці речі вам, тому що важливо, щоб вони були зрозумілі. Бог хоче мати талановитих людей, які не відступлять від принципів праведності, щоб стояти на захисті істини в скинії в Батл-Крік. Одна людина не повинна довго стояти в Баттл-Крік. Після того, як він деякий час сумлінно проголошує правду, він повинен піти працювати деінде, і буде призначено когось іншого, хто даватиме в сурму певний звук». Колекція Полсона, 108.
У цьому свідченні натхненне перо дає нам точний опис нашого обов’язку під час кризи як Альфи, так і Омеги. Чітко підкреслюються два аспекти. З одного боку, ми покликані дати сурмі певний звук, щоб попередити наших братів і сестер. З іншого боку, нас попереджають не піддавати себе впливу відступництва надто довго.
Перший аспект, надання трубі певного звуку, має бути нашим першим кроком якщо ми є частиною церкви, зараженої відступництвом. Знову і знову Еллен Г. Уайт закликала до рішучих дій під час кризи Альфа. Ось деякі цитати:
“Мені показали платформу, скріплену міцними дерев’яними брусами—істини Слова Божого. Хтось із високою відповідальністю в медичній роботі керував цим чоловіком і тим чоловіком послабити деревини, що підтримували цю платформу. Тоді я почув голос, який казав: «Де сторожі, які повинні стояти на стінах Сіону?» Вони сплять? Ця основа була побудована Майстром Робітником, і вона витримає шторм і бурю. Чи дозволять вони цій людині представити доктрини, які заперечують минулий досвід народу Божого? Настав час вжити рішучих дій». Вибрані послання, книга 1, 204.
«Бій триває. . . . Де Його вартові? Вони стоять на високій вежі, сигналізуючи про небезпеку, чи дозволяють небезпеці обійти стороною?» Там само, 194.
«Чи будуть люди в наших установах мовчати, дозволяючи проголошувати підступні помилки на знищення душ? . . . Чи не настав час запитати себе: чи дозволимо ворогові змусити нас залишити роботу проголошення правди?» Там само, 195.
«Потрібні пильні дії. Байдужість і лінощі призведуть до втрати особистої релігії та неба.Там само.
«Якщо Бог ненавидить один гріх над іншим, у якому винні Його люди, це означає, що він нічого не робить у разі надзвичайної ситуації. Байдужість і нейтралітет у релігійній кризі розглядаються Богом як тяжкий злочин і дорівнюють найгіршому виду ворожості проти Бога». Свідчення, вип. 3, 281.
Щоб допомогти нам справді зрозуміти жахливу небезпеку цієї надзвичайної ситуації, в якій ми перебуваємо, Бог дав Елен Г. Уайт видіння айсберг.
Примітка: так, дорогі брати, ми знову завершили коло. Не знаючи, куди саме приведуть мої дослідження, я почав цей веб-сайт з тієї самої цитати з Еллен Г. Уайт! Ви пам'ятаєте? (Айсберг вперед!)
«Одного разу ввечері переді мною постала сцена. Судно стояло на воді в густому тумані. Раптом оглядовий вигукнув: «Айсберг попереду!» Там, високо над кораблем, височів гігантський айсберг. Авторитетний голос вигукнув: «Зустрічайте!» Не було ні хвилини вагань. Це був час миттєвих дій. Інженер дав повну швидкість, а чоловік за штурвалом спрямував корабель прямо в айсберг. З гуркотом вона вдарилася об лід. Відбувся жахливий поштовх, і айсберг розлетівся на багато шматків, упавши з шумом, як грім, на палубу». Вибрані послання, книга 1, 205.
«Мені наказано говорити відверто. «Знайомтеся», це слово було сказано мені. «Зустрічайте це твердо і без зволікань». . . . У книзі «Живий храм» представлена альфа смертоносних єресей. Омега піде за нею, і її приймуть ті, хто не бажає прислухатися до Божого попередження. . . . Я відчуваю сильне бажання побачити їх вільними в Господі. Я молюся, щоб вони мали мужність твердо стояти за правду, як вона є в Ісусі, міцно тримаючись початку своєї впевненості до кінця”. Вибрані послання, книга 1, 200.
«Вони бачили неправильні вчинки і чули сказані неправильні слова, і бачили, як слідували неправильним принципам, але не говорили в докори, боячись, що їх відштовхнуть. Я закликаю тих, хто був пов’язаний із цими зв’язуючими впливами, зламати ярмо, якому вони довго підкорялися, і стати вільними людьми у Христі. Ніщо, крім цілеспрямованих зусиль, не зруйнує закляття, яке на них накладено». Вибрані послання, книга 1, 197.
Наскільки заклик до рішучих дій може бути більш терміновим? Кожен, хто бачить апостазію, має безкомпромісно протестувати проти неї. Якщо колись був час сидіти і мовчати і вислуховувати помилкову проповідь до кінця (в чому я сумніваюся), щоб згубну помилку можна було адресувати всій громаді, то цей час минув. Недостатньо просто поговорити з міністром потім, приватно, коли помилка проклала собі дорогу до свідомості людей.
«Нехай тепер кожна людина збудиться і працює, як має можливість. Нехай він говорить слова вчасно і невчасно, і шукає в Христа підбадьорення та сили в доброчинності. . . . Моє послання до вас таке: більше не погоджуйтеся слухати без протесту спотворення правди. Викрийте претензійні софістики, які, якщо їх отримати, змусять служителів, лікарів і медичних місіонерів ігнорувати правду. Тепер кожен має стояти на сторожі. Бог закликає чоловіків і жінок виступити під закривавленим прапором принца Еммануїла. Мені доручено попередити наших людей; бо багатьом загрожує отримати теорії та софістики, які підривають фундаментальні стовпи віри». Вибрані послання, книга 1, 195, 196.
Врятуйте нашу молодь
Елен Г. Уайт багато разів попереджала, що молодих людей не слід посилати до коледжу в Батл-Крік. Вона боялася за адвентистську молодь через згубний вплив, який там панував. «Ті, хто скупчився в Батл-Крік і їх там утримують, бачать і чують багато речей, які послаблюють їхню віру і породжують невір’я». Колекція Полсона, 109.
Але як щодо наших коледжів і семінарій сьогодні? Чи умови кращі, ніж тоді в Батл-Крік? У мене не так багато інформації про стан адвентистських шкіл у США, але я знаю дещо про німецькі семінарії. У цих школах відкидається історичне вчення адвентистського святилища, викладається критика Біблії, семиденний період створення та очікування неминучого другого пришестя Христа заперечується, тощо. Ці речі добре задокументовані та підтверджені студентами німецької семінарії.
Яка проголошена мета такої школи? Це передати істину нашої віри наступним поколінням. Але якщо школа прищеплює помилки учням сьогодні, служителі завтра передадуть ці помилки своїм церквам. Таким чином істина знищується, а люди знищуються через брак знань.
Ця ситуація дуже небезпечна, особливо для нашої молоді. Який сьогодні стан адвентистської молоді? Я пам’ятаю, як одного вечора ми з моєю дружиною молилися за своїх друзів-адвентистів, які мали в молодості. Думаючи про них, моя дружина сіла, плакала, плакала і не могла зупинитися. Дуже небагато з її старих друзів все ще були в правді. Майже всі пішли в світ; одні як члени церкви АСД, інші повністю відкинули свою професію.
Але хіба це когось дивує? Що робить молодь, коли збирається разом у суботу вдень? Я так часто бачив: після обов’язкової короткої побожності (якщо взагалі) вони починають грати в баскетбол, настільний теніс чи ще щось. Якось я зустрів служителя, який зібрав молодь своєї церкви на нічну сесію для перегляду відео. Вони до ранку дивилися фільми з сексом і сценами злочину.
Цікаво, скільки адвентистів вважають, що вони виконали весь свій обов’язок, коли довіряють своїх дітей служителям і суботнім школам для релігійного виховання. Як мало хто замислюється про те, як на їхніх дітей впливає вплив церкви, до якої вони ходять щосуботи?! Навіть під час Альфа-кризи Еллен Г. Уайт знову і знову попереджала, що ми не повинні піддаватися такому руйнівному впливу віри. Це в особливий спосіб стосується молоді, що формується. Вона написала:
«Я б сказав, будьте обережні, які кроки робите. Це не Божий задум, щоб нашу молодь було покликано до Батл-Крік». Листи Батл-Крік, 4.
«Ми протестуємо в ім’я Господа Бога Ізраїля проти покликання нашої молоді в місце, куди Господь сказав, що вони не повинні йти». Листи Батл-Крік, 4, 5.
“Світло, дане мені Господом,—щоб наша молодь не збиралася в Баттл-Крік, щоб отримати освіту, — жодним чином не змінилося. Той факт, що санаторій був перебудований у Батл-Крік, не змінює світла. Усе те, що в минулому робило Батл-Крік місцем, непридатним для нашої молоді, існує й сьогодні, якщо говорити про вплив». Листи Батл-Крік, 4.
Коли вірного старійшину Хаскелла та його дружину покликали приїхати до Батл-Крік, Еллен Г. Уайт порадила:
«Для мене не дивно, що вас запросили поїхати в Батл-Крік і давати уроки Біблії медсестрам і студентам-медикам. Мені було доручено спробувати отримати ваші імена як вчителів медсестер у Батл-Крік, щоб менеджери санаторію могли сказати нашим людям, що старійшина та місіс Хаскелл мають дати курс уроків медсестрам санаторію Батл-Крік, і використати це як засіб приманити в Батл-Крік тих, хто інакше прислухався б до застережень про те, щоб піти туди для отримання освіти». Колекція Полсона, 108.
Деякі кажуть, що заклики Еллен Г. Уайт залишити Батл-Крік були зроблені лише для того, щоб запобігти централізації в цьому місці. Але це лише частина правди. Наступна заява до брата і сестри Хаскелл може здатися неймовірною для багатьох легковажних душ: «Є трохи надії в одному напрямку: візьміть молодих чоловіків і дівчат і розмістіть їх там, де вони будуть якомога менше контактувати з нашими церквами, щоб низький рівень благочестя, який є сьогодні актуальним, не заквасив їхні уявлення про те, що означає бути християнином». Випуски рукописів, том. 12, 333.
Якщо ваш протест проти відступництва не почутий, у вас є вибір: або ви залишитесь і терпите відступництво, або ви підете і врятуєте себе та свою родину від цих впливів. Вплив, якому ви дозволите вплинути на свою душу, вирішить вашу вічну долю. «Кожен розкриє характер зв’язки, якою він себе зв’язує». 1888 Materials, 995. Еллен Г. Уайт доводить до нас цю тезу: «Моє послання «Вийди з Батл-Крік». Колекція Полсона, 111.
Заявка та висновок
Дехто може сказати: «У моїй церкві не вчать пантеїзму. Я не можу застосувати ці твердження до моєї місцевої ситуації». Можливо, ви маєте рацію. Слава Богу за кожну місцеву церкву, яка все ще стоїть на фундаментальних істинах Трьох Ангелів. Такі ще є, але з кожним днем їх кількість зменшується. Пам’ятайте, однак, коли ви оцінюєте свою церкву, що пантеїзм сам по собі не є темою кризи Омеги, він втілює в собі багато інших принципів. Задайте собі запитання: як вони ставляться до Духа пророцтва? Чи підтримується воно як натхненне і безпомилкове слово Бога, дане нам через Його пророка останнього часу? Як відреагували керівники церкви, коли ви спробували їх виправити? Зрозуміли і покаялися?
«Про тих, хто постійно працює над тим, щоб підірвати віру в послання, яке Бог посилає Своєму народу, я отримав вказівку сказати: «Вийдіть з-поміж них і відділіться». Рев’ю енд Геральд, 23 липня 1908 р.
Чи є ваша церква частиною екуменічної організації? Як люди на відповідальних посадах відреагували, коли ви протестували проти цього? Зрозуміли і покаялися? Можливо, ви можете погодитися зі мною щодо відділення від екуменічного руху, але не щодо відокремлення від так званих адвентистів, які схвалюють і підтримують екуменічне членство. Тобі було б добре розглянути приклад вірного Неемії. «Коли ті, хто об’єднується зі світом, але претендує на велику чистоту, благають про об’єднання з тими, хто колись був противником справи істини, ми повинні боятися й уникати їх так само рішуче, як це робив Неемія». Пророки і царі, 660.
Чи пропонується у вашій церкві дивний вогонь у вигляді театральних вистав, мирської чи харизматичної музики? Ваш міністр використовує НЛП чи щось подібне? Як ваша церква відреагувала, коли ви протестували проти цього? Зрозуміли і покаялися? «Коли ізраїльтяни стали свідками розбещеності священиків, вони вважали, що безпечніше для їхніх сімей не приходити до призначеного місця поклоніння. Багато хто пішов із Шіло з порушеним миром, викликаним обуренням, доки вони нарешті не вирішили принести свої жертви самі, дійшовши висновку, що це було б так само прийнятно для Бога, як дозволити будь-яким способом гидоти, які практикувалися у святині». Ознаки часу, 1 грудня 1881 р.
Історія спокути 322-324:
«Великий супротивник тепер намагався здобути хитрощами те, що йому не вдалося забезпечити силою. ...З деякими поступками зі свого боку вони запропонували, щоб християни пішли на поступки, щоб усі могли об’єднатися на платформі віри в Христа.
Тепер церква була в страшній небезпеці. В'язниця, тортури, вогонь і меч були благословеннями в порівнянні з цим. Деякі християни твердо стояли, заявляючи, що не можуть піти на компроміс. ... То був час глибокого страждання для вірних послідовників Христа. Під маскою удаваного християнства сатана проникав у церкву, щоб спотворити їхню віру та відвернути їхній розум від слова правди. ...
Але немає союзу між Князем світла та князем темряви, і не може бути союзу між їхніми послідовниками. Коли християни погодилися об’єднатися з тими, хто лише наполовину навернувся від язичництва, вони стали на шлях, який вів все далі і далі від істини. Сатана радів, що йому вдалося ввести в оману таку велику кількість послідовників Христа. Тоді він повніше застосував свою силу до них і надихнув їх переслідувати тих, хто залишився вірним Богові. Ніхто не міг так добре зрозуміти, як протистояти правдивій християнській вірі, як ті, хто колись був її захисником; і ці християни-відступники, об’єднавшись зі своїми напівязичницькими товаришами, спрямували свою війну проти найважливіших рис доктрин Христа. ...
Після тривалого й серйозного конфлікту невелика кількість вірних вирішила розірвати унію з відступницькою церквою, якщо вона все ще відмовляється звільнитися від брехні та ідолопоклонства. Вони бачили, що розлука була абсолютною необхідністю, якщо вони хотіли слухатися Слова Божого. Вони не сміли терпіти помилок, які були б фатальними для їхніх власних душ, і подавали приклад, який підриває віру їхніх дітей і дітей дітей. Щоб забезпечити мир і єдність, вони були готові піти на будь-які поступки, сумісні з вірністю Богові; але вони відчували, що навіть мир був би придбаний занадто дорого, пожертвувавши принципами. Якщо єдність може бути забезпечена лише компромісом правди і справедливості, то нехай буде розбіжність і навіть війна. Це було б добре для церкви та світу, якби принципи, які керували цими непохитними душами, були відроджені в серцях людей, які вважають себе Божими.
Чи засвоїмо ми уроки з минулого? Чи впізнаємо ми час нашого візиту? Чи будемо ми діяти за правильними принципами? Нехай Господь допоможе нам у цю найважливішу годину, коли вирішується наша вічна доля та доля наших родин.
Кілька вірних серед адвентистів неймовірно страждають! Я особисто теж це відчуваю. Складається враження, що в наших церквах нахиляються вітряки; ти відчуваєш себе самотнім, покинутим і безсилим. Чи це просто перевірка терпіння? Або Бог чекає слушного моменту і хоче дати Своїм людям останній шанс? Коли Він нарешті втрутиться і вимагатиме справедливості? Що сталося так, що наша церква була захоплена ворогом? Чи це була наша власна байдужість до доктрин і подій навколо нас? Відповіді на багато запитань, мабуть, не отримають, окрім як у вічності, але деякі ми вже можемо зрозуміти. Продовжуємо розмірковувати!
Отже, хто ці лідери, які не виправили і не виправили ці фальшиві доктрини за 61 рік історії церкви? Так, мої друзі, чудова стаття вище дуже чітко говорить: вони є Еку-адвентисти! Вони хотіли продати нас — і вони продали нас — папству, як і будь-яка інша колишня протестантська церква також була продана сатані. Отже, вони навіть не адвентисти, а учні сатани!
Ми весь час говорили про Пергам, але нарешті ми повинні прийти до розуміння того, що ми вже перебуваємо у фазі Тіатир з року Оріона в 1986 році. У той час те, що почалося в 1949 році, навіть стало жахливою, всепроникною реальністю. Фальшиве вчення про негрішу природу Ісуса привело нас прямо до відступництва та угоди з повією сатани. Тому стан нашої церкви сьогодні такий поганий, що наші сумні й стурбовані вірні брати зітхають і плачуть день і ніч. Пошта, яку я отримую, говорить цією мовою. Церква повністю розділена та розсіяна, але існує неймовірний дисбаланс на користь тих, хто дозволяє «жінці Єзавелі, що називає себе пророчицею, навчати та спокушати Моїх слуг, щоб вони чинили розпусту та їли ідольські жертви». Наша церква по всьому світу пішла спати з папством і вчинила блуд.
Ми говорили про ніколаїтів або еку-адвентистів, але в епоху Тіатир ми точно знаємо, як називаються ці лідери, які ведуть нас до цих доктрин і такої поведінки, тому що існує особлива група, яка виконує саме цю роботу та цю тактику та вчення: Єзуїти. Ця бойова частина папства була створена для того, щоб повернути назад Реформацію. Настав час, брати і сестри, прокинутися і зупинити цих агентів зла в наших власних лавах. Якщо ви хочете прочитати, чим клянуться єзуїти на своїй інавгурації, знайдіть це в Інтернеті. Коли нещодавно я опублікував їхню клятву на форумі, мене негайно й назавжди вигнали, бо ніхто не хоче визнавати правду. Це так жахливо!
Отже, якщо ви слухаєте когось, хто навчає, хто каже: «Ісус був спокушаний сатаною ззовні, як і ми, але Він не мав схильності грішити, як ми», тоді ви тепер знаєте, дорогі брати, що ви слухаєте ніколаїта чи єзуїта (або їхніх послідовників), а не здорового адвентиста, вкоріненого у вірі в Ісуса. І що Ісус каже нам робити з такими? Але ти маєш те, що ти ненавидиш вчинки Миколаїтів, які я також ненавиджу. (Об’явлення 2:6)
Ненавидьте вчинки миколаїтів, але не людину! Можливо, їх просто обманули. Однак:
Так само маєш і тих, хто дотримується науки Миколаїтів, яку я ненавиджу. (Об’явлення 2:15)
Чи повинні ми терпіти цю доктрину серед нас відповідно до цього вірша? Ні, їх потрібно усунути зі своїх посад і замінити іншими, хто тримається правди.
покаятися; інакше я швидко прийду до тебе, і буду воювати з ними мечем уст своїх. (Об’явлення 2:16)
Як ми каємось як церква? Коли Бог воював мечем Своїх уст проти цієї доктрини? Або це ще попереду? Якщо це вже сталося, то чому ми нічого про це не знаємо? Це важливі питання, які ми повинні глибоко розглянути.
Оскільки Ісусова обіцянка боротися за допомогою Святого Письма проти тих, хто не кається, була дана для Пергамської фази з 1936 по 1986 рік, і оскільки ми також знаємо, що ганьба Пергаму почалася в 1949 році, ми повинні очікувати, що Бог розпочав війну зі Своїм Словом саме в цей час—іншими словами, незабаром після 1949 року, коли церква була в страшній небезпеці. Чи пропустили ми щось, що сталося в ці роки незабаром після 1949 року, що здійснило це пророцтво? Те, що ми зараз відкриваємо, неможливо описати, дорогі брати і сестри.
Коли я мав справу з питаннями 1950 року, я зрозумів, чим насправді є Оріон, тому що ці роки відзначають придушення найважливішого послання нашій церкві, яке Бог коли-небудь посилав. Я багато молився, щоб Бог допоміг мені зібрати всю інформацію, яка вам знадобиться, щоб знову сформувати єдність віри між усіма нашими фракціями та «церквою-матір’ю» перед останньою сесією Генеральної конференції, яка відбудеться в червні/липні 2010 року в Атланті.
Досліджуючи цю тему, я натрапив на втрачену колекцію документів, ідентифікувати яку вдалося лише в результаті найретельнішого дослідження. Лише кілька прихованих підказок на кількох веб-сайтах таких же сумних і вірних адвентистів направили мене на правильний шлях. Тепер я хотів би підсумувати для вас те, що сталося в тронному 1950 році...
У 1950 році Бог послав двох старійшин (які згодом стали пасторами Церкви АСД, прослуживши десятиліттями та високо оцінених), Роберта Віланда та Дональда К. Шорта, на всесвітню сесію Генеральної конференції адвентистів сьомого дня. Вони вже спілкувалися з Генеральною конференцією заздалегідь щодо своїх дуже важливих заперечень щодо певних питань, але їм було доручено зберігати це питання в суворій таємниці та написати результати своїх досліджень щодо цього суперечливого питання у формі рукопису. Тому ці двоє старійшин, які прийшли з африканської місії, склали вичерпну книгу, яку вони назвали «1888 Переглянуто».
На Генеральній конференції в Міннеаполісі в 1888 році вже сталося щось жахливе. Про це я коротко розповідав у своїх статтях під назвою Історія повторюється. Світло четвертого ангела було відкинуто. У результаті адвентистська церква втратила свічник, і, як і ізраїльтяни перед ними, їм довелося знову блукати «40» років у пустелі, перш ніж Ісус міг прийти, щоб забрати їх додому. Старійшини Віланд і Шорт знову підняли це питання в 1950 році, оскільки вони вивчали це питання роками, а також хотіли висунути заперечення проти «нової» христології. Те, що виявилося, було чітким свідченням того, що церква ніколи не зможе прийти в Ханаан без нього корпоративне каяття. Вони написали свій документ «1888 Re-Examined», маючи намір пробудити членів Генеральної Конференції цим додатковим світлом, яке вони отримали під час своїх досліджень, і вони намагалися спонукати їх повернутися до старих шляхів. Це була дуже вибухова тема, якщо врахувати, що в 1949 році церква просто вирішила ще більше звернути з правильного шляху.
Після подання рукопису Генеральній конференції їм було заборонено передавати будь-яку інформацію членам церкви. Старійшини погодилися без опору, але «жахлива» ситуація вже сталася. Перш ніж було оголошено заборону на розповсюдження, деякі друзі старійшин уже скопіювали цей важливий документ, який містить понад 200 сторінок вибухонебезпечного матеріалу, і зробили його доступним для інших членів. Місіонери повернулися до Африки і терпляче чекали відповіді від Генеральної конференції.
Їм довелося чекати довго. Дехто вже зрозумів, що послання Віланда і Шорта було вдруге, коли світло четвертого ангела з Об’явлення 18 було надіслано на Генеральну конференцію. Серед вірних Бога зростало нетерпіння, сподіваючись, що цього разу Бог, Який воював Своїм мечем, переможе в битві, але це послання вже було проігноровано в 1950 році. Генеральна конференція довго не відповідала. У грудні 1951, неймовірна і довгоочікувана відповідь надійшла від Генеральної конференції. Світло четвертого ангела було відкинуто вдруге, і цього разу у спосіб, який можна порівняти лише з відкритою образою кожного вірного адвентиста сьомого дня. Говорили, що це зрада побратимів і що це все треба замітати під стіл.
У наступні роки було певне листування між (тодішніми) пасторами Віландом і Шортом і Генеральною Конференцією щодо їхніх досліджень. Завдяки ретельній детективній роботі я нарешті знайшов усі ці документи, включно з рукописом «1888 Re-Examined» у його оригінальній формі з 1950 року. Усі документи, які стосуються подій, що почалися в 1950 році, вже були зібрані в колекцію документів під назвою «Попередження та його прийом». А. Л. Хадсон, головний старійшина Церкви адвентистів сьомого дня в Бейкері, штат Орегон, зібрав ці документи та ще раз представив їх на Генеральній конференції в 1959 році — як ви можете собі уявити, безуспішно.
Коли я почав вивчати ці документи, світло засяяло моє серце. Світло Боже! Четвертий ангел уже двічі сходив, бажаючи дати своє світло. Таким чином, цитата вище набуває абсолютно нового значення: «Одне, безсумнівно, незабаром буде усвідомлено,—велике відступництво, яке розвивається, зростає і стає все сильнішим, і буде продовжувати це робити, доки Господь не зійде з небес із криком.” {Особливі свідчення, серія Б, № 7, с. 57}. Господь уже двічі сходив з вигуком із неба — перший раз у 1888 році, другий раз у 1950 році.
Однак його заклик залишився непочутим, але терпіння Бога практично невичерпне. Він дуже терпеливий зі Своїми дітьми, тому що хоче, щоб грішник прийшов до покаяння і, зрештою, до спасіння. Наша хвора церква також могла б бути зцілена цим світлом. Треба лише нарешті це прийняти. Ми повинні стати зрілими дітьми Бога і спонукати наших лідерів більше не відкидати світло.
Оріон вказує на 1949 і 1950 роки. Ці лінії обрамлені трьома Особами Божественної Ради, і відповідно до мого поточного розуміння, я інтерпретую це так, що Бог хоче сказати нам, що Батько, Син і Святий Дух повністю стоять за посланням 1950 року. Син і Батько утворюють лінію 1950 року. чому
Послання 1950 року справді є продовженням послання 1888 року «Праведність через віру», але це послання ніколи не було належним чином зрозуміле або викладене. Усі ці питання розглядаються в «1888 Re-Examined». Зрештою, йдеться про план спасіння та правильне розуміння нашого відношення до заповідей Бога. Повідомлення мало бути правильно названо: «Немає праведності через віру, якщо віра мертва» або «Праведність через живу віру».
Батько послав Свого Сина на землю, щоб виконати першу частину цього послання, наше виправдання. Святий Дух здійснює в нас, разом зі служінням Христа у Святому Святих небесної святині, другу частину послання: послух і освячення. Велика суперечка між світлом і темрявою полягає в тому, чи знайдеться достатньо віруючих, які дотримуються заповідей Бога і підтверджують це своїм свідченням.
І ця Євангелія Царства буде проповідувана по всьому світу для свідка до всіх народів; і тоді прийде кінець. (Матвія 24:14)
Йдеться про те, щоб свідчити про Бога Отця і показувати, що є принаймні 144,000 XNUMX вірних, які дотримуються і визнають Його заповіді, незважаючи на спокуси сатани. У великій боротьбі треба виправдати самого Бога Отця. Ті, хто йде з Миколаїтами, б’ють Бога Отця по обличчю і захищають доктрину Валаама, який спонукав синів Ізраїля до гріха через світськість і тілесні спокуси. Праведність і слухняність з любові—всі три належать разом. Усе має сенс лише тоді, коли ми це усвідомлюємо. І особливо оскільки тут йдеться про Бога Отця з Його заповідями, Він разом зі Своїм Єдинородним Сином відзначає рік, коли Його послання було знову відкинуто: 1950.
Це повідомлення не вітається, воно не збільшує кількість членів і, таким чином, приносить невеликі десятини, і це відлякує папство та інші занепалі церкви. Таким чином, він мав бути відхилений знову і знову — аж двічі!
Ті, хто бажає завантажити цей документ прямо зараз, натисніть ТУТ. Я також звертаюся до будь-якого чесного та вірного адвентиста, який розмовляє іноземною мовою, використати свій талант у Божій роботі, щоб перекласти цю збірку документів своєю рідною мовою та розповсюдити її електронною поштою. Ми також можемо створити стільки веб-сайтів іншими мовами, скільки нам потрібно, за допомогою всього дослідження Orion. Це залежить від вас!
Ще кілька порад… Нове видання «1888 Re-Examined» було опубліковано у 1980-х роках, яке приємніше читати, але містить досить глибокі зміни та видалення порівняно з оригінальною версією 1950 року. Це видання рекламується майже всюди, але оригінал дуже, дуже важко знайти. Відповідь Генеральної конференції 1951 року на заперечення Віланда і Шорта також не включена до нього. У мене склалося враження, що пастори Віланд і Шорт відмовилися пізніше, тому я написав Роберту Віланду, який досі живий і навіть має веб-сайт, щоб дізнатися більше від нього. Однак він навіть не відповів. Думаю, якщо ви продовжите читати, то зрозумієте, що сталося з Віландом і Шортом. Це те саме, що з Вагонером і Джонсом. Вони пішли на компроміс і залишили своє перше кохання, але, як чітко заявила Еллен Г. Уайт, це не має ніякого відношення до початкового послання та світла, яке воно дає. Ми повинні, звичайно, читати оригінальне світло, вказане Богом через тронну лінію 1950 року, а не нове підроблене видання, схвалене Генеральною Конференцією і підготовлене пастором, який залежить від своєї пенсії.
Щоб дати вам уявлення про те, що на вас чекає, і про те, наскільки вибухонебезпечними є матеріали, які я відкрив через тронні лінії Оріона, я публікую передмову до «Попередження та його сприйняття» старійшини Хадсона, який усе це зібрав:
Попередження та його прийом
Передмова
Збірку документів, що міститься в цьому документі, було підготовлено спеціально для вивчення та керівництва членами Виконавчого комітету Конференції Північно-Тихоокеанського союзу адвентистів сьомого дня відповідно до Подання, поданого до цього Комітету 3 лютого 1959 року нижчепідписаними.
Не передбачається, що ця збірка матиме широке поширення серед усіх класів членства нашої церкви, але також не передбачається, що вона буде обмежуватися членами Комітету Союзу.
Наша пропозиція вимагає від Комітету зробити документи, що містяться тут, доступними для членів Конференції Північно-Тихоокеанського Союзу та забезпечити відкритий, належний, справедливий і достатній розгляд цього питання в цій сфері.
Очевидно, що цей Комітет не може прийняти розумне рішення та вжити належних заходів щодо Пропозиції, доки не прочитає спірні документи. В іншому випадку вони не є легкодоступними, тому підготовка цієї колекції. Крім того, підготовка цієї колекції полегшить Комітету сприйняття нашої пропозиції в частині, що стосується фізичної доступності матеріалу. Оскільки посадові особи Генеральної Конференції виступають проти того, щоб церква була поінформована про це, було б дещо незручно опублікувати цей матеріал в одному з наших регулярних видавництв. Але з уже виготовленими платівками та друкарськими потужностями, які перебувають у нашій особистій власності та під керуванням, було б легко надати профспілковому комітету достатню кількість примірників за розумну ціну, щоб виконати поточний запит.
Оскільки з часом може статися, що ця книга потрапить до рук тих, хто не знайомий із фактами пов’язаної суперечки, ми представляємо клопотання, подане до Комітету, і зауваження, що передують клопотанню.
У той час, коли ми подали Клопотання, ми вважали, що перелічені в ньому документи — це все, що було б необхідно для розгляду предмета, який стосується. Однак під час подання Клопотання президент Генеральної конференції, який був присутній, повідомив Комітету, що третій звіт Генеральної конференції щодо презентацій Віланда-Шорта та остаточний лист про зобов’язання, написаний Віландом і Шортом під датою 21 січня 1959 року, значно змінить картину, яка міститься у згаданих раніше документах. Тому ми включаємо сюди третю доповідь Генеральної конференції під назвою Віланд – Коротка доповідь комітету з рукописів і згаданий вище лист. Попередній меморандум на 81 сторінку, який раніше був представлений Комітету, містить інші документальні матеріали щодо репрезентацій Віланда-Шорта, що охоплюють період, що передував рукопису, 1888 Переглянуто.
ПРЕЗЕНТАЦІЯ ДО ПРОФІЛКОВОГО КОМІТЕТУ
3 лютого 1959 року цей позивач особисто з'явився перед цим Комітетом, зробивши такі заяви та клопотання.
Передмова до руху
Пане Президенте: Зараз приходить цей позивач, А. Л. Хадсон, який з’являється особисто та робить наступні твердження та заяви.
Я є мирянином Церкви адвентистів сьомого дня і є членом організації Бейкер, штат Орегон. Я народився в посланні, як ми кажемо, у тій самій церковній організації і служив їй у багатьох різних посадах з дитинства. Я зараз і протягом багатьох років був першим старійшиною цієї церкви.
Як і всі мої брати з нашого співтовариства, я вірю, що корпорація церкви адвентистів сьомого дня та всі її різноманітні дочірні асоціації та корпорації є юридичним і корпоративним засобом для оприлюднення послань трьох ангелів з Об’явлення 14.
Я вважаю, що безпомилкові докази як у світському, так і в релігійному світі, включаючи нашу власну улюблену церкву, безсумнівно вказують тим, хто дотримується пророчих принципів нашої віри, що добрий корабель Сіон наближається до Гавані. Зараз ми пливемо між рифами невірності та матеріалізму на очах у Дому.
Якщо ми хочемо виконати мету Бога в нашому існуванні, ми повинні зараз сісти на борт Harbor Pilot і завершити подорож. Понад сто років тому жменька богобоязливих і христолюбних чоловіків і жінок об’єдналися у святе товариство, щоб заснувати те, що пізніше стало відомим у світі як церква адвентистів сьомого дня. У смиренній залежності від Бога для виконання в них і через них людського неможливого завдання вони виконали молитву Божественного Лоцмана, щоб усі вони були одним; як Ти, Отче, в Мені, а Я в Тобі, щоб і вони були в Нас одно, щоб увірував світ, що Ти послав Мене. Іван 17:21
З плином років і приєднанням членства по всій земній кулі ця єдність серця й розуму була зменшена, аж поки в 1952 році старійшина Р. А. Андерсон, виступаючи на Біблійній конференції у Вашингтоні, округ Колумбія, публічно не висловив побоювання лідерів нашої церкви провести таку конференцію, щоб зібрання не було розігнано протилежними фракціями.
Сьогодні зв’язок єдності та товариства в наших рядах на основі єдності з тим самим Христом і Господом настільки слабкий, що церковна влада та інтелектуальний і духовний деспотизм значною мірою зайняли місце єдності Духа у зв’язку миру.
Питання, яке розглядається сьогодні, – це питання релігійної свободи в церкві адвентистів сьомого дня.
Старійшина Х. Л. Руді, віце-президент Генеральної конференції, зробив наступні доречні зауваження у своїй статті «Дар свободи», яка була представлена у формі брошури старійшинам церкви на День свободи віросповідання, Субота, 17 січня 1959 р.:
«Серед усіх свобод, якими люди дорожать і які боролися за здобуття, є свобода совісті. Ця свобода надає людині гідності, коли вона нею володіє. Без цього якість життя людини відсутня. Людина не може відмовитися від свободи для себе, якщо хоче зберегти власну гідність як створіння, створеного на образ Божий. Він також не має права відмовляти в цьому іншим.
«Психологічний тиск, викликаний масовою пропагандою, змусив його перестати думати самостійно, перестати мислити творчо. Він не був вихований до свободи.
«Свобода дорога лише тим, хто не задоволений думати так, як їм кажуть. Дуже багато людей не усвідомили себе вільними істотами, що несуть у собі гідність і аристократизм свободи. Вільна людина не тільки любить свободу, але й стверджує її для інших.
«Істина вимагає свободи як для того, хто її відкриває, так і для інших. Релігійна толерантність визнає той факт, що правда безмежна і здатна відкривати перед розумом безмежні перспективи».
Факти, які я хотів би представити, прямо й чітко суперечать цим благородним і високим почуттям, щойно виражені, вказують на те, що посадові особи Генеральної конференції порушують принципи свободи віросповідання та зневажають славетні пропозиції, викладені цим віце-президентом.
Коротке резюме Wieland-Short Representations
Оскільки ви, брати, раніше отримали копії моїх листів до керівників Генеральної конференції за датами 21 листопада 1958 р. та 9 січня 1959 р., а також через стислість часу, про який я просив перед вами, я не буду довго викладати факти, що містяться в цих листах, а просто вдаюся до короткого резюме, щоб привести до моменту моєї появи перед вами.
У червні (липні) 1950 р. старійшина Г. Дж. Віланд і старійшина Д. К. Шорт зробили письмові заяви керівникам Генеральної конференції під час сесії Генеральної конференції в Сан-Франциско.
On Липень 11, 1950 , ці брати частково написали наступне:
«Зворушливе звернення Президента вчора ввечері, який закликав нас берегти віру, колись передану святим, і відверто виступати на її захист, представляє виклик. Пам’ятаючи про це, вкрай важливо, щоб ми точно знали, що саме слід охороняти, оскільки сьогодні в наших рядах панує велика плутанина.
Ця плутанина була очевидною в проповідуванні «з центру Христа», до якого неодноразово закликали нас на зборах Асоціації служителів за останні чотири дні. Передбачалося, що ці зустрічі створять основу для могутнього відродження серед Божого народу на цій сесії Генеральної конференції. Його прихильники очікують, що це «орієнтоване на Христа» проповідування принесе велику реформу серед працівників адвентистів сьомого дня в усьому світі.
Ніхто ні на мить не буде принижувати проповідь правдивого Христа як центр і суть послання трьох ангелів. Однак у цій плутанині не було помічено, що більша частина цього так званого «христоцентричного» проповідування є насправді просто антихрист центроване проповідування. Це суттєво впливає на результат цієї сесії Генеральної конференції. Зробити таку заяву Комітету Генеральної конференції звучить фантастично. Але приголомшливі речі не є неочікуваними для церкви в останні дні.
Під час сесії Генеральної конференції не було офіційно розглянуто тему заяв Віланда-Шорта. Згодом у Вашингтоні, округ Колумбія, ці люди постали перед комітетом, під час якого було представлено як письмові, так і усні матеріали.
Віланда та Шорта попросили додатково виписати свої твердження, і результатом став рукопис «1888 Re-Examined». Вони повернулися до своєї місії в Африці, і Комітет оборонної літератури попросили зробити офіційний звіт про представництва Віланда та Шорта.
У цьому звіті, який був опублікований у 1951 році, посадові особи Генеральної Конференції відхилили аналіз епізоду конференції в Міннеаполісі 1888 року, який Віланд і Шорт зробили у своєму рукописі, а також відкинули фальшиві твердження цих людей про Христа, назвавши їх наклепом на адвентистське служіння.
У цій доповіді Генеральної конференції посадові особи заборонили Віланду та Шорту мовчати з цього питання.
На превелике роздратування братів у Вашингтоні, копії рукопису були продані Віландом і Шортом декому з їхніх близьких друзів перед тим, як вони вирушили на місію і до того, як Комітет встиг надати свій офіційний звіт.
Коли офіційне рішення було повідомлено авторам, вони повністю його підкорилися та утрималися від будь-якої агітації на цю тему. Однак кілька існуючих копій були багаторазово помножені в наступні роки значними, лояльними адвентистами сьомого дня, іноді навіть під носом несхвальних адміністраторів, і зміст документа поширювався. Його прийом був різноманітним, але принаймні значна меншість у церкві вірить, що це послання правди, послане Богом у критичний час .
Стосовно цього документа Секретар Генеральної Конференції написав 16 січня 1959 року: «Багато людей на місцях і в наших установах розглядали це питання, і нам було висловлено численні думки».
Відношення позивача до проблеми
Приблизно чотири роки тому газета потрапила до мене від друга міністра. З того часу я сперечався з посадовими особами Генеральної конференції, що їхня оцінка представлень Віланда та Шорта є помилковою, а перший офіційний звіт абсолютно неспроможним.
28 лютого 1958 року я подав офіційну скаргу та запит до посадовців Генеральної конференції щодо епізоду Барнхауса-Мартіна та підкріпив скаргу коротким записом. У цьому короткому записі я посилався на рукопис Віланда-Шорта на стор. 30 наступним чином:
«Цей рукопис був написаний приблизно сім років тому і представлений посадовим особам Генеральної конференції. Рукопис, листи, що передували йому, і особисті заяви, пов’язані з ним, були надто великим зіллям, щоб посадові особи Генеральної Конференції могли його проковтнути; навіть якщо ця заява Ісуса до Петра була занадто великою, щоб він міг проковтнути. Він не міг заперечити правдивість слів Спасителя, але не розумів їх, тому не вірив і не користувався ними. Подібним чином посадові особи Генеральної конференції не змогли заперечити правдивість позицій Віланда та Шорта; вони не змогли правильно їх оцінити і тому відмовилися вірити їм і отримувати з них користь».
Офіцери відмовилися від будь-якого слухання скарги, але зробили есе, щоб написати відповідь на скаргу, взагалі не давши можливості висловити свою думку. Дехто з вас має копію цієї передбачуваної відповіді на певні пункти, що містяться в Записці на підтримку моєї скарги.
Однак ця передбачувана відповідь була лише половиною відповіді офіцерів. Інша половина мала складатися з другого розгляду рукопису Віланда-Шорта.
У вересні 1958 року цей другий звіт було оприлюднено, і копію надіслали мені. Він мав назву «Подальша оцінка рукопису, переглянутого 1888 року».
Друга доповідь була такою ж незадовільною, як і перша, прийшла до деяких тих самих висновків, що й перша доповідь, і прийшла до інших висновків, навіть менш обґрунтованих.
Офіцери відмовляються відповідати на запитання
21 листопада 1958 року я попросив посадових осіб Генеральної конференції отримати офіційну відповідь на наступне запитання з трьох частин:
«Чи є метою Генеральної конференції (а) придушити, вважаючи неналежним, незаконним і небажаним відкрите обговорення рукопису Віланда-Шорта та його змісту у світовому полі; (b) змусити старійшин Віланда та Шорта залишити свої посади або мовчати щодо них вагомістю вашого церковного авторитету, якщо ви не змогли протягом восьми років витримати будь-яку суттєву помилку в цьому; (c) знаючи, що твердження, згадане вище в “Оцінці”, є неправдивим, щоб змусити братів Віланда і Шорта зайняти відкриту позицію проти посадових осіб Генеральної Конференції, їхньої агенції з найму, і публічно висловити свою справжню позицію?”
Офіцери двічі відмовлялися відповідати на це запитання, і єдиний доречний коментар, який вони хотіли зробити, це:
«Брати вважають, що за нинішніх обставин вони повинні мати справу з братами Віландом і Шортом».
Це, звичайно, ввічливий і дипломатичний спосіб сказати нам, мирянам у цій галузі, що це не наша справа, що відбувається у Вашингтоні, і що визначення правди та помилки буде зроблено людьми, які нібито мають кваліфікацію для прийняття таких рішень, і що відтепер ми маємо приймати їхні рішення без запитань і протестів. Така позиція для нас на місцях неприйнятна. За словами старійшини Руді: “Свобода дорога лише тим, хто не задоволений тим, що думає так, як їм кажуть”.
Лідерство не використовує лестощі чи примус
У відповідь на наше припущення про те, що офіцери можуть застосувати до Віланда та Шорта примус або лестощі, вони дали таку знаменну відповідь:
«Керівництво Божої справи не використовує лестощів чи примусу у відносинах з працівниками. Таке ставлення абсолютно чуже нашому розумінню відповідальності керівництва. Брати Віланд і Шорт є досвідченими працівниками, і вони прийматимуть рішення так, як вважають за потрібне. Сфера, в якій вони працюють може захотіти прийти до певного взаєморозуміння з ними, але це жодним чином не пов’язане ні з «лестощами», ні з «примусом».
Я не вірю, що члени цього профспілкового комітету захочуть отримати якісь конкретні коментарі щодо цієї заяви за допомогою конкретних ілюстрацій, які їй суперечать, але ви всі знаєте, що такі докази можуть бути представлені. У цьому Союзі є принаймні три конференції, які намагалися примусово придушити обговорення життєво важливих істин стосовно даного питання.
Тепер, підсумовуючи це коротке резюме, ми маємо наступну ситуацію. Висвячені служителі визнаної гідності та цілісності звинуватили церкву Залишку у значному поклонінні фальшивому Христу. Офіцери Генеральної конференції сповнені рішучості ігнорувати та дискредитувати це твердження весь час під виглядом розгляду, в темряві камуфляжу, в таємниці приватних конференцій і засідань комітетів у Вашингтоні та подати результати, щоб ми, миряни, прийняли без сумнівів.
Цього ми не можемо зробити.
Рух
Представлення старійшин Віланда та Шорта достатньо містяться у двох документах:
(1) Їхній рукопис «1888 Re-Examined» і
(2) відповідь на другий звіт Генеральної конференції щодо їх рукопису.Офіційна позиція Генеральної конференції міститься у двох документах:
(1) Перший звіт, поданий Комітетом оборонної літератури в 1951 році;
(2) Подальша оцінка рукопису, «1888 Re-Examined», опублікована у вересні 1958 року.ТОМУ, вважаючи, що заборона обговорення та дослідження цього матеріалу, який, на думку значної меншості, є посланням від Бога, становить відхід від принципів релігійної свободи в церкві ЗалишкуЯ ПРОПОНУЮ цей Комітет надати перелічені вище документи членам Конференції Північно-Тихоокеанського союзу та забезпечити відкритий, належний, справедливий і достатній розгляд цього питання в цій галузі.
З повагою подано,
А. Л. Хадсон, перший старійшина Церкви адвентистів сьомого дня Бейкер, Орегон
Коли я починав роботу над серією статей про тронні лінії, я думав, що майже підійшов до кінця своєї роботи для вас. Тепер я бачу, що Бог має ще щось для мене, а також для вас, і я із задоволенням підкоряюся Його волі. Ця остання стаття із серії Throne Line опублікована за тиждень до сесії Генеральної конференції в Атланті. Це не випадково, але я ніколи не планував. Я думаю, що це був Божий план.
Після п’яти років навчання під керівництвом Бога я працював майже вдень і вночі протягом півроку, щоб дослідити та опублікувати всі ці знання на веб-сайтах, щоб ви дізналися, чого Оріон хоче навчити нас. Ви, напевно, помітили, що моє ставлення та розуміння послання Оріона та церков змінилося з часом під час роботи над ним. Усі наші церкви та «відгалуження» мають проблеми, а не лише велика церква. Усім нам бракує братерської любові, а особливо єдності в наших стовпах віри.
Як багато я дізнався, вивчаючи Оріон—про Ісуса, Його характер і план спасіння! Однак я бачу, що інтерес до послання Оріона різко знизився, оскільки стало очевидним, що це НЕ просто повідомлення про час, а послання-попередження церкві та кожній людині, щоб підготувати наших характерів бути подібними до Христа та навчитися жити безгрішним життям. Але я також познайомився з багатьма з вас, хто більше не належить до сплячих дів, тому що крик «приходить наречений” зараз вдруге й востаннє лунає з Оріона. Божий голос промовляв до багатьох, і багато хто зрозумів це, змінив своє життя і знову знайшов свою першу любов в Ісусі. На цьому етапі я дякую вам за ваші свідчення і за те, що ви завжди підбадьорювали мене, коли я цього потребував найбільше!
Тепер я більше не хочу приховувати той факт, що в Атланті є деякі адвентисти, які деякий час тому мріяли, що Атланта скоро буде знищена. Одна пара навіть почула «голос Бога» під час молитовного зібрання у своєму домі. Усіх їх попросили продати свої будинки та залишити Атланту. Це говорить про те, що руйнування може прийти до Генеральної конференції, яка буде обрана в Атланті, і що це може призвести до довгоочікуваного очищення нашої церкви.
Я думаю, що дослідження Оріона є третім і останнім випадком, коли четвертий ангел посилається на Генеральну конференцію. Я почав проголошувати Оріон у січні 2010 року, і з квітня я показав лінію престолу 1950 року на кількох форумах і в списках розсилки електронною поштою. Кожен з лідерів мав би давно зрозуміти, яке попередження Бог тут дає, тому що ми, «нормальні» члени, нічого не знаємо про нашу приховану церковну історію. Однак ніколи не було жодної позитивної реакції з боку керівництва — ні з боку будь-якої з організованих церков, ні навіть з боку будь-якої групи відгалужень.
Цього разу попереджувальне послання було дано не двома пасторами, такими як Вагонер і Джонс, і не двома старійшинами, такими як Віланд і Шорт, а самим Богом, який поставив пам’ятник на небі, яке астрономи навіть називають найкрасивішим місцем у Всесвіті. Щоб передати це останнє попереджувальне послання, цього разу Бог використав сумного фермера з Південної Америки — того, хто завжди сподівався і молився, щоб його церква могла бути зцілена, щоб ті, хто вірні Богові, могли знову почуватися вдома на церковних лавах. Я переконаний, що якщо Генеральна конференція та церковні офіцери знову відкинуть світло, Бог очистить Свій дім, а інші керуватимуть Його домом в останні дні. Елен Г. Уайт сказала:
Кожен вітер доктрини буде подувати. Тоді не будуть лідерами ті, хто віддав найвищу шану «фальшиво так званій науці» [теології, вищим критикам]. Ті, хто покладався на інтелект, геніальність чи талант, не стоятимуть тоді на чолі рядового складу. Вони не встигали за світлом. Тим, хто виявився невірним, не буде довірено отару. В останній урочистій роботі мало хто з великих людей буде зайнятий. Вони самодостатні, незалежні від Бога, і Він не може ними скористатися. У Господа є вірні слуги, які в трепетний час випробувань будуть відкриті для огляду. Нині сховані дорогоцінні, які не схилили коліна перед Ваалом. Вони не мали того світла, яке концентрованим полум’ям сяяло на вас. Бале це може бути під грубим і непривабливим зовнішнім виглядом, що відкриється чиста яскравість справжнього християнського характеру. Удень ми дивимося на небо, але не бачимо зірок. Вони там, закріплені на небосхилі, але око їх не розрізнить. Вночі ми бачимо їхній справжній блиск. {5T 80.1}
Останньою церквою є Філадельфія, і вона складається з тих, хто активний і не дозволяє знову відкинути цю вістку — вістку, яка тепер приносить світло четвертого ангела з Оріона на землю втретє й востаннє. Однак якщо це так, і, на жаль, це виглядає цілком так, тоді Бог втрутиться, і вугілля, яке знаходиться під колесами престолу Бога, тобто годинника Оріона, виконає роботу очищення в Його церкві:
І побачив я, аж ось на небозводі, що над головами херувимів, з'явився над ними ніби камінь сапфір, ніби подоба престолу. І він звернувся до чоловіка, зодягненого в полотно, і сказав: Увійди поміж колесами, навіть під херувимом, і наповни свою руку вугіллям огняним з-поміж херувимів, і розвіяти їх по місту. І він увійшов на моїх очах. (Єзекіїль 10:1-2)
Це очищення посланням Оріона, яке є нічим іншим, як божественним підтвердженням послання 1888 і 1950 років, відбудеться незабаром, але для тих, хто головує в домі Бога і відмовляється від усіх Його послань і веде Його народ до доктрин Валаама та Николаїтів і зраджує нас у руки папства та поклоніння сонцю, спіткає така доля:
І він привів мене до внутрішнього подвір'я Господнього дому, аж ось при вході до Господнього храму, між притвором і жертівником, Було близько двадцяти п'яти чоловіків, спинами до Господнього храму, а обличчями до сходу. і поклонялися сонцю на сході. Тоді він сказав мені: чи ти бачив це, о сину людський? Хіба це легко дому Юди, що вони чинять гидоти, які чинять тут? бо вони наповнили землю насильством, і повернулися, щоб гнівити Мене, і ось вони приклали галузку до свого носа. Тому й Я вчиню в люті: око Моє не змилосердиться, і не змилосерджуся Я, і хоч вони кричать у вуха Мої гучним голосом, я не почую їх! (Єзекіїль 8: 16-18)
Число «25» не є випадковістю, як ніщо не є випадковістю в Слові Божому. Це точна кількість осіб, які приймають ключові рішення у Виконавчому комітеті Генеральної конференції з початку минулого століття. Офіційно до Виконкому входить ще більше членів, але практично всі рішення фактично приймаються рівно 25 чоловіками. Наша церковна структура не структурована знизу вгору, як нещодавно сказав Вальтер Вейт (якого я завжди поважаю як яскравого вченого), а суто «католицька», побудована зверху вниз, як ми дізналися з того, що представили старійшини Хадсон, Віланд і Шорт. Голоси знизу не мають ваги. Ви можете з нетерпінням чекати того, що ви можете прочитати та дізнатися з дуже вибухонебезпечних документів, які (сподіваємось) незабаром будуть доступні тут. Вони містять неймовірні повідомлення та містять стільки світла!
Тож, дорогі брати і сестри, нехай світить ваше світло і не кладіть його під горщик! Прийміть підбадьорливі слова Духа пророцтва, який ще раз чітко говорить, що наше спасіння знаходиться в руках Ісуса, але ми повинні активно брати участь. Історія повторюється, і цього разу Небеса точно. Наш Єрихон також має впасти, якщо ми хочемо нарешті дістатися додому...
Світло Істини
Проте Божа основа стоїть надійно. Господь знає своїх. В устах освяченого служителя не повинно бути лукавства. Він повинен бути відкритим, як день, вільним від будь-якої плями зла. Освячене служіння та преса будуть силою, яка просвітить світлом істини це негідне покоління. Світла, браття, нам потрібно більше світла. Засурміть у Сіоні; бити тривогу на святій горі. Зберіть військо Господа з освяченими серцями, щоб почути, що Господь скаже Своєму народові; бо Він збільшив світло для всіх, хто хоче почути. Нехай вони будуть озброєні та споряджені, і вийдуть на бій, на допомогу Господу проти могутніх. Сам Бог буде працювати для Ізраїлю. Кожен брехливий язик замовкне. Руки ангелів знищать оманливі схеми, які створюються. Оплот Сатани ніколи не переможе. Перемога супроводжуватиме третє послання ангела. Як Воєначальник Господнього війська зруйнував стіни Єрихону, так і народ, який дотримується Господніх заповідей, переможе, і всі ворогуючі елементи будуть переможені. Нехай жодна душа не нарікає на слуг Божих, які прийшли до них із посланою небесою вісткою. Більше не вибирайте в них недоліки, кажучи: «Вони надто позитивні; вони говорять надто сильно». Вони можуть сильно говорити; але це не потрібно? Бог змусить слухачів дзвонити у вухах, якщо вони не прислухаються до Його голосу чи Його послання. Він буде засуджувати тих, хто противиться слову Божому. {TM 410.1}
