Вперше опубліковано в п’ятницю, 11 червня 2010 р., о 2:06 німецькою мовою за адресою www.letztercountdown.org
У другій частині серії статей про тронні лінії Годинника Бога в Оріоні ми починаємо нашу подорож назад у минуле адвентистських церков. Бог дав нам два роки, виділені престолами трьох Божественних Осіб Божественної Ради: 1949 і 1950. Ми перебуваємо в часовому діапазоні повторення третьої печатки: 1936-1986, що відповідає компромісній церкві, Пергам.
І коли він відкрив третю печатку, я почув, як третя тварина сказала: «Іди й подивися». І глянув я, аж ось кінь вороний; а той, хто сидів на ньому, мав у руці терези. І почув я голос посеред чотирьох звірів, що говорив: Міра пшениці за динарій, і три міри ячменю за динарій; і дивись, щоб ти не пошкодив олії та вину. (Об’явлення 5:5-6)
Вороний кінь третьої печатки вже вказує на спотворення колись чистого євангелія, яке символізувало білий кінь першої печатки (1846), оскільки адвентистська церква та Елен Г. Уайт та її чоловік Джеймс Уайт прийняли правду про суботу. Інфляція Слова Божого через брак праведного розпізнання в церкві також чітко показана вагами та цінами на пшеницю та ячмінь, які служать для випікання «хліба життя». А тут є що продати! А саме вірність Богові та любов до правди. Тим не менше, ті, хто мають кров Христа [вино] і Святий Дух [олива], таким чином не перешкоджають бути вірними своєму Богові та відрізняти правду від брехні. Все це сповнилося ще раз буквально в період повторення третьої печатки.
Збулося ще одне пророцтво: «Антипа, мій вірний мученик»
Перш ніж відповісти на те, що сталося в 1949 році, я хотів би ще раз повернутися до початку третьої печатки, щоб показати, як печатки та церкви іноді можуть збігатися, і, зокрема, як сповнилося велике пророцтво для церков Реформації, хоча їхні лідери не прийняли б цього чудового виконання та не побачили б свою власну історію, підтверджену Богом. У вступній частині цієї серії статей я вже розглядав події, до яких привів початок третьої печатки, що розрив між двома тодішніми церквами АСД, великою церквою та церквою Реформації, які виникли під час кризи 1914 року, став ще більшим.
У листі Ісуса до церкви Смірни ми бачимо події навколо церкви Реформації з 1914 року, символізовані повторенням другої печатки:
І до ангела церкви в Смірні [виключені в 1914 році, які не хотіли брати участь у військовій службі і хотіли залишитися вірними Богу] писати; Це говорить перший і останній, який був мертвий і ожив [Ісус, який також зазнав мученицької смерті, але за все людство]Я знаю твої діла, і горе, і бідність (але ти багатий) [духовне багатство, на відміну від Лаодикії, великої церкви, яка вважає себе багатою, але є духовно бідною] і я знаю богохульство тих, хто каже, що вони євреї [адвентисти великої церкви], і не є, але є синагогою сатани [багато служителів є учнями сатани]Не бійся того, що маєш страждати: ось, диявол вкине деяких із вас до в'язниці. [знову виконано з виключеними вірними, які пізніше сформували Реформаторський рух SDA], щоб ви могли бути випробувані; і матимете лихо десять днів: будь вірним до смерті [багато адвентистів Реформації загинули за свою віру в Першій світовій війні]...і дам тобі вінець життя. Хто має вухо, нехай чує, що Дух промовляє до церков: Переможець не зазнає шкоди від другої смерті. (Об’явлення 2:8-11)
У своїй «Історії реформаторського руху адвентистів сьомого дня» вони описують, як вони розуміють роки з 1936 року зі своєї власної точки зору. Будь ласка, зверніть увагу, як друга церква Смірни, яка стосується церкви Реформації 1914 року, збігається з початком третьої печатки в 1936 році і як пророцтво про 10 днів (= років) знову сповнилося. Класичним виконанням було переслідування християн римлянами з 100 р. до 313 р. н. е., причому останні десять років за правління Діоклетіана були особливо жахливими. [Оригінальний варіант цього розділу можна завантажити ТУТ.]
За гітлерівського режиму будь-яка наша релігійна діяльність була заборонена. Наші юнаки піддавалися суворим випробуванням, коли їх закликали носити зброю, тому що не було передбачено для тих, хто відмовлявся від військової служби з мотивів сумління. А у батьків були справжні проблеми з дітьми шкільного віку у зв'язку з шабашем. У них були випробування за випробуваннями. для десять років, до кінця Другої світової війни наші побратими працювали в підпіллі. У цей страшний час лиха багатьом нашим братам довелося зіткнутися з ув’язненням і навіть смертю.
Випробування прийшли і до Церкви АСД, але вони знайшли легке рішення, яке наші люди не могли підтримати.
У циркулярному листі від 3 червня 1936 р., наприклад, Е. Гугель, президент державної конференції, розіслав членам своєї церкви такі інструкції:
«Читати вголос у всіх церквах у суботу, 6 червня:
«Дорогі брати і сестри у Христі! 18 травня 1936 року компетентні департаменти видали постанову, витяг з якої є таким:
«Міністр науки, освіти та національної інструкції вважає, що більше неможливо зберегти особливе становище, яке досі надавалося дітям-адвентистам у суботу. Відповідно, усі виняткові правила щодо відвідування дітьми адвентистів у суботу скасовуються. (Це стосується постанов лютого 1934 року, а також попередньої постанови.)
«У відповідь на запитання, адресоване Міністерству внутрішніх справ, а також Міністерству громадського богослужіння щодо подання з нашого боку нової заяви, мені сказали, що це рішення не підлягає відкликанню. Чи буде найближчим часом ще одна можливість подати ще одну заяву, має бути залишено на розсуд Божого Провидіння, але ми не залишимо нічого невипробуваним. Оскільки ми наразі не бачимо жодної можливості для пом’якшення цього положення, ми повинні визначити свою позицію. В Америці та Англії, як правило, школи по суботах не ходять. Тому цієї труднощі там не існує. До 1919 та 1921 років відповідно у нас не було проблем щодо обов’язкового відвідування школи по суботах. Окремим людям серед нас вдавалося його отримати. Дехто робив це, відправляючи своїх дітей до приватних шкіл. Бідніші не мали можливості зробити це. Однак у майбутньому приватні школи не зможуть зробити виняток. Тим не менш, протягом 15 років ми користувалися привілеєм, якого не мали наші брати та сестри в багатьох європейських країнах. На жаль, деякі з нас не дуже цінували його». У вільній Швейцарії влада була непохитною в цьому питанні. Хоча окремі батьки сплачували великі штрафи та час від часу потрапляли до в'язниці, вони нічого не отримували і зрештою були змушені поступитися. В Австрії, Угорщині, Чехословаччині, Болгарії тощо... серед наших братів і сестер також є добрі адвентисти, як і ми тут (нехай Господь дарує).
«Оскільки ми зараз спробували все, я не вірю, що Господь вважатиме відвідування наших дітей школою в суботу справжнім порушенням четвертої заповіді. Якби це було так, тоді нам довелося б засудити всіх наших братів і сестер за межами Німеччини, які, відповідно до законів країни, повинні були підкоритися, що викликає жаль. Цього ми робити не будемо і не можемо. . . .
«Ви зрозумієте, що я відчуваю велику відповідальність перед Богом і деномінацією в цій важкій справі. Тому я надіслав циркуляр усім нашим президентам, запитуючи їхню думку щодо цього питання, щоб вони могли нести цю відповідальність зі мною. Їхня відповідь здебільшого полягає в тому, що було б нерозумно створювати непотрібні труднощі на роботі необдуманими діями через це обмежувальне регулювання. Тому ми повинні підкоритися новій посаді. . . .”
Цей циркулярний лист показує, як віра адвентистів була випробувана також щодо відвідування школи та дотримання суботи. Ми вважаємо, що під час випробування керівництво Церкви адвентистів у Німеччині мало заохочувати віруючих виконувати вимоги Бога замість того, щоб піддаватися антибіблійним вимогам держави. З цього приводу світло, отримане через Духа пророцтва, говорить:
«Наші брати не можуть сподіватися на схвалення Бога, коли вони поміщають своїх дітей туди, де їм неможливо підкорятися четвертій заповіді. Вони повинні спробувати домовитися з владою, згідно з якою діти будуть звільнені від відвідування школи на сьомий день. Якщо це не вдасться, то їхній обов’язок очевидний — виконувати Божі вимоги за будь-яку ціну».—Історичні нариси закордонних місій АСД, с. 216.
[Історія реформаторського руху адвентистів сьомого дня, с. 196,197]
І текст продовжується, і знову дуже серйозно десять років згадуються адвентистами-реформаторами у їхній власній книзі історії, не підозрюючи, що їхні лідери, через те, що вони відмовляються від годинника Оріона, не хочуть визнати, що ці події сповнили біблійні пророцтва, дані Церквам Самим Ісусом:
Коли релігійне гноблення в Німеччині досягло апогею, Бог втрутився на користь Свого народу. Після майже десять років заборони та переслідувань, наші німецькі брати були вдячні Богові за те, що протистояння нарешті покінчилося в 1945 році, і що їм знову дозволили дихати вільно і збиратися в мирі. Їхні перші окружні збори після Другої світової війни відбулися в Золінгені (14–15 вересня 1945 р.) та Есслінгені (26–28 жовтня 1945 р.). У своїй газеті Der Adventruf («Поклик до приходу») за грудень 1946 року (перший випуск) вони повідомляли:
«Досвід братів (під час війни), за їхніми свідченнями, показує, що Господь чудово провів Своїх людей у важкі роки. Горя, ув'язнення і переслідування зблизили братів. Ми прославляємо нашого Господа і Спасителя за Його велику допомогу. . . .
"Десять років утисків і переслідувань позаду нас. Господь не погоджувався, щоб Його народ був знищений. . . .
Багато братів втратили життя через свою віру — брати Ганзельман, Шмідт, Зреннер, Бруггер, Блазі та багато інших, про яких ми не маємо жодних новин. Відомо лише те, що вони залишилися вірними до смерті. Багатьом молодим і старшим братам і сестрам довелося постраждати в концентраційних таборах, тюрмах і каторгах, де їх мучили нелюдські мучителі».
Який жахливий це буде день, коли людей покличуть дати звіт за невинну кров, яку вони пролили!
[Історія реформаторського руху адвентистів сьомого дня, с. 197,198]
Тут ви бачите, що дві церкви, Смирна («солодкий запах» жертви, 1914-1945) і Пергам (компромісна церква, 1936-1986), існують одночасно протягом перших десяти років третьої печатки (1936-1986). Сумнівів немає. Це було виконано таким ясним і буквальним чином лише у другому циклі церков і печаток! Тому ці десять важких років для Церкви Реформації ще раз згадуються в пергамському періоді такими словами:
І до ангела церкви в Пергамі напиши: Оце каже Той, Хто має гострий меч обоє лез: Я знаю твої діла, і де ти живеш, де престол сатани; і ти тримаєшся за ім'я Моє, і не зрікся віри Моєї, навіть у ті дні, коли Антипа був моїм вірним мучеником, який був убитий серед вас, де живе сатана. (Об’явлення 2:12-13)
Я підкреслив твердження в тексті книги історії SDARM, над яким я хотів би, щоб брати обох Реформаційних церков уважно проаналізували його в молитві: Господь не погоджувався, щоб Його народ був знищений.
Будь ласка, поміркуйте, чи це правда, що церква Смірни не була повністю знищена сатаною? Вивчіть свою історію та подивіться там, як проходила перша Генеральна конференція адвентистів Реформації після Другої світової війни в 1948 році і що це спричинило ще одне відділення в 1951 році, цього разу в церкві Реформації. І, дорогі брати і сестри з двох церков Реформації, будь ласка, вивчіть листи до церков Об’явлення, які йдуть після Пергама, і подивіться, чи зможете ви знову знайти десь дух Смірни. Порівняйте на собі дух ваших піонерів і мучеників із духом, який нині демонструють Генеральні конференції обох Церков Реформації, і непримиренність, з якою вони зустрічають інші церкви АСД і відмовляються від нового світла. Це все, що я хочу сказати на даний момент, за винятком того, що «Антипа [церква Реформації, яка була зареєстрована в Німеччині як Міжнародне місіонерське товариство в 1919 році], мій вірний мученик, був убитий серед вас, де живе сатана [Німеччина, як часто показано в моїх статтях]». І я хотів би запевнити кожного з вас, що я знаю, що в усіх церквах АСД є вірні послідовники Христа, і вони повинні зараз об'єднатися!
Фальшиві доктрини в Церкві?
У цій статті я хочу звернути увагу на 1949 рік Оріона, який позначено червоним лінією, утвореною зіркою Ісуса (Альнітак) і зіркою Святого Духа (Мінтака). Те, що ми знайдемо, також має бути в гармонійній відповідності пораді Ісуса Пергамській церкві, і особливо докору Ісуса цій церкві, оскільки ми давно визнали, що Ісус відкриває гріхи Свого народу в Оріоні. Отже, давайте спочатку прочитаємо всі відповідні вірші:
Але я маю дещо проти тебе, тому що у тебе є ті, хто тримає доктрина Валаама, який навчив Балака кидати камінь спотикання перед синами Ізраїля, їсти ідольські жертви та чинити розпусту. Так і у вас ті, що тримають вчення миколаїтів...що Я ненавиджу. Покайся, бо інакше Я скоро прийду до тебе і буду воювати з ними мечем уст Моїх. (Об’явлення 2:14-16)
Таким чином, під час третьої печатки та Пергамської церкви ми повинні мати змогу побачити два головних вчення, які Ісус визначив як доктрину Валаама та доктрину Миколаїтів. Ці доктрини взаємопов’язані та подібні, і одна випливає з іншої, про що свідчить формулювання «так і тобі» доктрини миколаїтів по відношенню до доктрини Валаама. Не всі переклади Біблії чітко виражають оригінальне грецьке формулювання, яке слід перекладати як у німецькій Біблії «Elberfelder»: «Так і ти маєш тих, хто тримається таким же чином доктрина миколаїтів». Це кращий переклад, ніж KJV. Що ми повинні розуміти, так це те, що існує зв’язок між цими двома фальшивими вченнями, які не мають іншої мети, окрім як спокусити синів Ізраїля до гріха, щоб вони зреклися свого Бога та відступили від Сатани. Це дуже серйозна справа.

Цікаво, що рядки престолу, як видно на малюнку, передусім вказують на два роки: 1949 і 1950. Очевидний висновок полягає в тому, що в ці два роки сталося щось, що відповідає, з одного боку, введенню доктрини Валаама, а з іншого боку, введенню доктрини Миколаїтів. Ми побачимо, що це дійсно правда, і ми також зрозуміємо, що ці дві доктрини насправді є лише двома сторонами однієї медалі та тісно пов’язані між собою.
Ісус зазвичай наголошує на контрасті в посланнях до церков. Він хвалить тих, хто робить все правильно, а потім докоряє тим, хто робить те ж саме неправильно. У будь-якому випадку Ісус хоче прояснити, що останні часи переслідувань припинилися на початку третьої печатки, і спочатку настає час, коли правильні доктрини все ще домінують: «Я знаю твої діла, і де ти живеш, навіть де є престол сатани: і ти міцно тримаєш моє ім'я, і не зрікся моєї віри».
Ми знаємо, що ця похвала навряд чи може стосуватися поведінки церкви АСД щодо питання відправлення своїх дітей до школи в суботу в Європі. Більше того, ця проблема вже була позначена лінією початку третьої печатки 1936 року. Тут мова йде про ім'я Ісуса і віра Ісуса і початок Пергамської церкви. Ми вже бачили, що Смірна проіснувала до 1945 року, а потім переслідування припинилися. У той же час, однак, Ісус каже, що інші, які не належали до «Антипи», міцно трималися Його імені і не зрікалися Його віри. Отже, докір Ісуса Пергаму та Його застереження щодо вчень Валаама та Миколаїтів мають стосуватися часу після 1945 року.
Чого ці часові збіги хочуть навчити нас, це те, що все, що стосується цих фальшивих доктрин, від початку третьої печатки до початку докору Пергаму (після 1945 року) взагалі не було проблемою, але потім під час третьої печатки та церкви Пергама відбулися зміни, яких Ісус не міг терпіти. Це означало б заперечити Його ім’я та віру в Ісуса, якщо б ми потрапили в пастки однієї чи неминуче обох фальшивих доктрин. На кону так багато: наше вічне життя! Ці пастки настільки оманливі й небезпечні, що Ісус особливо підкреслює їх тронними лініями Оріона разом зі Святим Духом і Його Отцем. Це також дає нам чітке розуміння того, що мається на увазі. Йдеться про Його ім’я, Його характер, саму Його природу та віру в Ісуса, і, зрештою, про сам план спасіння. Ці фальшиві вчення мають одну мету: спотворити віру в природу Ісуса і тим самим запровадити хибне розуміння плану спасіння, що означає, що ті, хто вірять у ці єресі, будуть втрачені для Ісуса. Це сатанинський план! Треба вивчати дуже глибоко і ретельно.
61 рік бійні про плоть Ісуса
Отже, давайте знову пошукаємо в Інтернеті події 1949 року, початок проблем Пергама, які особливо позначені першою тронною лінією. Це легко знайти, якщо ми використовуємо такі терміни пошуку, як «адвентисти сьомого дня, 1949, відступництво». Є лише кілька результатів, і лише одна конкретна подія виділяється. Я хочу сказати, що результат пошуку є однозначне. Немає сумніву, що ми знайшли подію, яку Бог осуджує.
У цьому пошуку ми знаходимо різні веб-сайти та джерела, усі пишуть про важливу подію в історії великої церкви адвентистів: зміна у доктрині природи Ісуса, яка вперше увійшла в адвентистську літературу в 1949 році. Є особливе джерело, яке походить від високоповажного адвентистського богослова д-ра Жана Рудольфа Цюрчера. У своїй книзі «Зворушені нашими почуттями» 1994 року д-р Зурхер розповідає нам, що сталося з 1949 року з доктриною церкви адвентистів щодо природи Ісуса:
Частина 4 – Христологічна суперечка в центрі адвентистської церкви
Розділ 10 – Нова віха адвентизму
Протягом всієї історії християнства зміни у віровченні – як правило, відбувалися повільно, непомітно і непомітно. Часто дуже важко визначити походження цих змін або тих, хто відповідальний за них. Але це не стосується доктринальних змін щодо людської природи Ісуса, які відбулися в адвентистській церкві протягом 1950-х років. Ті, хто відповідальний за зміни, залишили свій відбиток на переконаннях церкви. Здається очевидним, що автори цієї зміни цілком усвідомлювали, що вони запроваджують нове вчення про втілення. Це викладено в звіті про обставини, розкритому Лероєм Едвіном Фрумом у його книзі «Рух долі», а також у звіті, який можна вважати маніфестом цього нового тлумачення, опублікованому в «Міністерстві» під назвою «Нова віха адвентизму». Цей розділ зосередиться на історії цього нового погляду, простеженого в цих джерелах.
Я не хочу ставити під сумнів відданість моїх колег правді чи лояльність церкві. Я впевнений, що вони люблять Господа і Його Слово. Але я мушу поставити під сумнів певні доктринальні підходи, прагнучи зробити це з християнської доброти.
Перша віха радикальних змін
У 1949 Видавнича асоціація «Рев’ю енд Геральд» звернулася до професора Д. Е. Ребока, президента Адвентистської теологічної семінарії, Вашингтон, округ Колумбія, з проханням переглянути текст книги «Читання Біблії для домашнього кола» для підготовки до нового видання.
Цю книгу, яка вийшла в численних виданнях, широко використовували сім’ї адвентистів для систематичного вивчення Біблії. У ньому дуже докладно представлено офіційне вчення церкви. Як ми вже показали, видання 1915 р., перевидане в 1936 р. і 1945 р., однозначно зазначало,
«У Своїй людяності Христос брав участь у нашій грішній, занепалій природі. Якщо ні, тоді Він не був «уподібнений до своїх братів», не був «в усьому спокушений, як ми,» не подолали так, як маємо подолати, і, отже, не є повним і досконалим Спасителем, якого потребує людина і якого вона повинна мати для спасіння”.
З коментарів про Ребок: «Натрапивши на цю невдалу замітку на сторінці 174 у дослідженні про «Безгрішне життя», він визнав, що це неправда. . . . Тож неточна примітка була вилучена й залишилася в усіх наступних виданнях». Як наслідок, нове видання «Біблійних читань» дає нову відповідь на питання: «Наскільки повно Христос поділяв нашу спільну людськість?» У відповіді цитується Євреям 2:17 з наступним пояснювальним зауваженням:
«Ісус Христос є одночасно Сином Божим і Сином людським. Як члену людської сім’ї «він повинен був стати подібним до своїх братів»—«на подобу гріховний плоть.' Наскільки далеко заходить ця «подоба» — це таємниця Втілення, яку люди так і не змогли розгадати. Біблія чітко вчить, що Христос був спокушаний так само, як і інші люди — «у всьому». . . як ми. Така спокуса обов'язково повинна включати в себе можливість згрішити; але Христос був без гріха. Немає біблійного підтвердження вчення про те, що мати Христа через непорочне зачаття була відлучена від гріховної спадщини роду, і тому її божественний Син не міг згрішити».
Це суттєва відмінність від видання 1946 року. У той час як старша версія підкреслює участь Христа в «гріховній природі людини», в «її занепалій природі», остання твердо підтверджує, що «Христос був без гріха». Очевидно, що твердження абсолютно правильне. Ніхто ніколи не стверджував протилежного. Але питання не в цьому. Мова йде про людську природу Христа, про Його «гріховну плоть», як каже Павло.
Як було зазначено, відкидаючи догмат про непорочне зачаття і заявляючи, що Марія природним чином успадкувала вади, притаманні людству, Ребок залишає непоясненим, чому Ісус Сам не успадкував грішну плоть, як усі нащадки Адама. Хіба Павло прямо не каже, що Він народився «з насіння Давидового, за тілом»? Ребок під час редагування «Біблійних читань» також змінив другу пояснювальну примітку у відповідь на запитання «Де Бог у Христі засудив гріх і здобув для нас перемогу над спокусою та гріхом?» Дві пояснювальні примітки з двох різних видань розміщено паралельно для порівняння нижче:
1946 видання
«Бог у Христі засудив гріх, не висловлюючись проти нього просто як суддя, що сидить на судному сидінні, але прийшовши і живучи у плоті, в грішній плоті, та ще й без гріха. У Христі Він продемонстрував, що Його благодаттю і силою можливо протистояти спокусі, подолати гріх і жити безгрішним життям в грішній плоті».Виправлений текст Rebok
«Бог у Христі засудив гріх, не висловлюючись проти нього просто як суддя, що сидить на судному сидінні, але прийшовши і живучи у плоті, (пропуск) і все ж без гріха. У Христі Він продемонстрував, що Його благодаттю і силою можливо протистояти спокусі, подолати гріх і жити безгрішним життям у (пропуск) плоть».
1946 видання
«Бог у Христі засудив гріх, не висловлюючись проти нього просто як суддя, що сидить на судному сидінні, але прийшовши і живучи у плоті, в грішній плоті, та ще й без гріха. У Христі Він продемонстрував, що Його благодаттю і силою можливо протистояти спокусі, подолати гріх і жити безгрішним життям в грішній плоті».Виправлений текст Rebok
«Бог у Христі засудив гріх, не висловлюючись проти нього просто як суддя, що сидить на судному сидінні, але прийшовши і живучи у плоті, (пропуск) і все ж без гріха. У Христі Він продемонстрував, що Його благодаттю і силою можливо протистояти спокусі, подолати гріх і жити безгрішним життям у (пропуск) плоть».
«Маленька» зміна з великим ефектом
Ми навіть не можемо уявити, що було запущено цією «невеликою» зміною. Ми лише знаємо, що це має таке велике значення, що Святий Дух і Ісус позначили це в Оріоні як великий гріх. Однак перш ніж ми придивимося ближче до того, що було спричинено цією зміною, спершу прочитаймо те, що сказав інший шановний адвентистський богослов, Доктор Ральф Ларсен пише про цю книгу:
Нехай веселиться небо і веселиться земля! Видатний вчений адвентистів сьомого дня д-р Жан Зурчер, чиї духовні та академічні грамоти є бездоганними, провів повне та повне дослідження походження та прогресу абсолютно хибного вчення про природу Христа (христологія) у церкві адвентистів сьомого дня та опублікував свої висновки в книзі «Зворушені нашими почуттями». Це лише одне з його помітних досягнень. Другим, не менш вражаючим досягненням, він домігся того, що його книжка була надрукована у видавництві «Рев’ю енд Геральд», яке роками відхиляло всі подібні рукописи.
Доктор Зурхер викладав у різних коледжах адвентистів сьомого дня і зараз є головою Комітету з біблійних досліджень Євро-Африканського відділу. Він написав попередню книгу про природу та долю людини, яка широко визнана як найкраща трактування цієї теми серед письменників-адвентистів.
У цьому томі він ретельно записує історичні дані та аналізує христологічні позиції, досягнуті в одностайних свідченнях усіх свідків адвентистів сьомого дня за сто років (1850–1950). Потім він звертає свою увагу на фальшиву христологію, яка була запроваджена в 1950-х роках, і на неймовірні дії та аргументи тих, хто її запровадив. Це робить його працю найбільш вичерпним і всеосяжним опрацюванням даної теми з тих, що досі з’являлися. Результати, одним словом, руйнівний до фальшивої христології, яка вчить, що Христос прийшов на землю в людській природі непалого Адама, а не в грішній природі людини, як завжди вірила і навчала наша церква.
Цю книгу не можна читати і відкладати. Це справжня бібліотека, що містить велику кількість інформації, яку потрібно вивчати та вивчати заново. Рішуче відкидається думка, що ця тема неважлива або цікавить лише богословів. Церчер стверджує, що підтверджується документами Тема людської природи Христа є життєво важливою для кожного християнина.
Істина про те, що Христос прийшов на землю в грішній природі людини, була описана як життєво важлива безліччю свідків адвентистів сьомого дня до 1950-х років. Ця група складалася з першої лінії керівництва адвентизму. Він включав:
- Президенти Генеральної конференції: Джеймс Вайт, А. Г. Деніелс, Ч. Х. Уотсон, В. Х. Бренсон і Дж. Л. МакЕлхані
- Віце-президенти Генеральної конференції: WW Prescott, IH Evans та HL Rudy
- Президенти підрозділів: Е. Ф. Хекман, В. Г. Тернер, К. Б. Хейнс, Дж. Е. Фултон, А. В. Олсон і Л. Х. Крістіан
- Секретарі Генеральної конференції: Дж.Б.Томпсон і Ф.К.Гілберт
- Президенти спілок: Р. А. Андервуд і Е. К. Слейд
- Секретарі профспілки: А. В. Семменс і Дж. Маккалок
- Президенти коледжу: Р. С. Оуен, Г. Е. Гіддінгс, В. Е. Хауелл і М. Л. Андреасен (який також був професором семінарії)
- Президенти конференції: SN Haskell, CP Bollman, JL Schuler, AT Robinson і CL Bond
- Редактори Review, Signs і Bible Echo: А. Т. Джонс, Урія Сміт, Ф. М. Вілкокс, Дж. Х. Ваггонер, Е. Дж. Ваггонер, Е. В. Фарнсворт, В. Г. Гленн, М. К. Вілкокс, Ф. Д. Нікол, А. Л. Бейкер, О. Тейт, К. М. Сноу, Г. Далрімпл, Р. Харе, М. Нефф і Дж. К. Тенні
Усі ці видатні лідери адвентизму опублікували в статтях і книгах свої тверді переконання, що Христос прийшов на землю в людській природі грішної людини. Крім того, до 1200-х років було багато письменників, які не займали високих посад у церкві, але мали достатній авторитет, щоб вважатися правом писати те саме в наших виданнях загалом 1950 разів. (Див. «Слово стало плоттю» цього автора.) І всі вони були з презирством відкинуті Л. Е. Фрумом, провідним пропагандистом фальшивої христології в 1950-х роках, як адвентизм. «божевільна бахрома»!
Як він наважився оприлюднити таке жахливе спотворення — неймовірна загадка. Як він міг змусити стільки адвентистів сьомого дня прийняти спотворення як факт, є ще більшою загадкою. Здається, це класичний випадок сліпої довіри лідеру. У той час Фрум користувався довірою більшості членів церкви через шість томів, які з’явилися над його іменем «Пророча віра наших батьків» і «Кондиціоналістична віра наших батьків». Очевидно, це спонукало багатьох беззаперечно приймати все, що він писав.
У будь-якому випадку, чи мав адвентизм будь-коли божевільний край? На жаль, відповідь «Так». І цей божевільний край вірив точно в те, що вірив Фрум щодо природи Христа, що Ісус прийшов на землю в людській природі непорушного Адама! Цю групу вперше назвали рухом «святої плоті» Індіани. Ви можете прочитати про цих людей у «Вибраних повідомленнях», том. 2, 31–39. Рух почався в Індіані в 1889 році. Коли Елен Г. Уайт, яка була в Австралії, повідомили про це, вона повернулася і рішуче засудила його на Генеральній конференції 1901 року. Вона описала його як «дешеві, жалюгідні винаходи людських теорій, підготовлені батьком брехні». Конференція обговорила і засудила вчення як брехливе. (Zurcher, 276.)
А когорти Фрума були надто малою групою, щоб їх навіть назвати окраїною. Їхні імена як були, так і залишаються до певної міри таємницею. Але різними способами ця таємниця «просочилася», так що ми тепер розуміємо, що група з чотирьох осіб вступила в розмову з деякими неадвентистськими богословами, а потім взяла на себе величезну відповідальність за зміну нашої христології.. Це було складне завдання. Це означало, що одноманітні свідчення нашої хмари свідків протягом ста років повинні були бути відкинуті, а на твори Елен Г. Уайт потрібно було накласти чуже тлумачення, змусивши її говорити те, чого вона насправді ніколи не казала. Навіщо таке робити?
Щоб отримати прихильність світу. Точніше, щоб отримати прихильність певних кальвіністських теологів, які погрожували описати нас як культ, якщо зміни не будуть зроблені, і пропонували «прийняти» нас як справжніх християн, якщо зміни будуть зроблені. Це все ще змушує нас задихатися. Відколи ми подаємо наші доктрини на затвердження теологам, які дотримуються фальшивих доктрин про суботу, закон Божий, безсмертя душі, пекельний вогонь, хрещення, реформу здоров’я тощо? Тим не менш, це було зроблено. Наскільки ми можемо встановити, крізь завісу таємниці, чотири адвентисти, які прийняли доленосне рішення, були Л. Е. Фрум, Рой Алан Андерсон, WE Read і Дж. Унру.
Рой Алан Андерсон тоді був секретарем нашої асоціації служителів і редактором журналу Minister. Якщо опис Фрума практично всіх наших лідерів до 1950-х років як «божевільних окраїн» приголомшливий, то внесок Андерсона не менш приголомшливий. Він опублікував усім нашим священнослужителям у журналі Міністерства, що Еллен Г. Уайт написала лише три чи чотири заяви, які можна було б зрозуміти як такі, що означають, що Христос прийшов у занепалій людській природі, але це було «рішуче врівноважено» багатьма іншими її заявами про те, що Він прийшов у негрішій людській природі. (Zurcher 158, 159.) Це твердження є прямою протилежністю істини в обох своїх частинах. Її заяв про те, що Христос прийшов у грішній людській природі, насправді нараховується понад чотириста. А «протилежних» тверджень просто не існує. Згадка Андерсона про них – чиста вигадка. Еллен Г. Уайт жодного разу не написала, що Христос прийшов на землю в негрішій людській природі.
WE Read зробив такий же легкий внесок, припустивши, що Христос прийняв нашу занепалу людську природу як заступника, так само, як Він заплатив ціну за наші гріхи. Але цей аргумент руйнується сам по собі. Інша людина може сплатити за вас борг, але не може напитися води за вас. Якщо щось зроблено для вас побічно, це означає, що ви не повинні цього робити. Христос заплатив ціну за наші гріхи, тому ми не повинні її платити. Якби Христос прийняв нашу людську природу як заступника, нам би не довелося її приймати. Але, на жаль, він у нас досі є. Можна було б вказати на багато більш серйозних проблем, але я направляю вас до Zurcher.
Отже, фальшива христологія пробилася в нашу церкву через жахливі спотворення, оманливу маніпуляцію доказами та безглузді безглузді пропозиції. На жаль, ті, хто намагався захистити цю потвору, не відійшли далеко від методів її авторів. Викривлення, хибні міркування та протиріччя з самим собою все ще тривають. Зверніть увагу на праці Адамса, Форда, Геппенсталя, Отта тощо.
Ці похмурі відкриття ставлять перед нами два складних питання. По-перше, як ми повинні ставитися до жахливих спотворень авторів фальшивої христології? Інтелектуальна цілісність дозволяє лише один вибір. Ми повинні від них відмовитися. Захищати такі методи було б абсолютно немислимо.
По-друге, як ми повинні ставитися до тих серед нас, хто продовжує просувати фальшиву христологію? Зурхер, хоча він явно приголомшений тим, що знайшов, старанно утримується від висунення звинувачень проти будь-кого. Ми повинні наслідувати його добрий приклад. Ми не можемо оцінювати мотиви, але ми повинен судити дії. Ті, хто захищає фальшиву христологію, можуть не знати про методи, які вони захищають. Ми повинні прагнути поінформувати їх. Якби Господь спонукав серце когось із вас дати цю книгу знайомому пастору, це було б гарним початком. І якщо Господь покладе на твоє серце більший тягар, нехай буде так. У всякому разі, слава Богу за цю книгу і слава Богу за нашу правду!
(Ральф Ларсон пішов на пенсію після сорока років служби пастора, євангеліста, викладача коледжу та професора семінарії. Він пише зі свого дому в Черрі-Веллі, Каліфорнія.)
Надзвичайний досвід
Дорогі брати і сестри, тема, до якої нас підводить Оріон і 1949 рік, який там прописаний, лякає! Це не маловажне питання. Для нас це питання життя і смерті! Тому я стримаюся в цих статтях і дозволяю іншим говорити більше, будучи лікарями та теологами, чий голос має більше ваги, ніж голос дрібного фермера з Південної Америки. Давайте тепер послухаємо, що має сказати нам Кеннет Е. Вуд, голова опікунської ради Еллен Г. Вайт. 10 серпня 1996 року він написав передмову до книги Зурчера «Зворушені нашими почуттями». У ній сказано:
З того часу, як я був маленьким хлопчиком на початку 1920-х років, мої батьки навчали мене, що Син Божий прийшов у цей світ із фізичною спадщиною, як у будь-якої іншої людської дитини. Не акцентуючи увагу на грішниках у Його родоводі, вони розповіли мені про Рахав і Давида і підкреслили, що, незважаючи на Свої успадковані фізичні вади, Ісус жив ідеальним життям у дитинстві, юнацтві та дорослому. Вони сказали мені, що Він розуміє мої спокуси, бо Він був спокушаний, як і я, і що Він дасть мені силу подолати, як Він. Це справило на мене глибоке враження. Це допомогло мені дивитися на Ісуса не лише як на свого Спасителя, але як на мій приклад, і вірити, що завдяки Його силі я можу жити переможним життям.
Пізніше я дізнався, що вчення моїх батьків про Ісуса добре підтверджувалося Біблією, і що Еллен Г. Уайт, Божий посланник до останку, чітко висловила цю істину в численних заявах, наприклад, таких як:
«Нехай діти пам’ятають, що дитина Ісус прийняв на Себе людську природу і був подібним до грішної плоті, і був спокушаний сатаною, як спокушаються всі діти. Він зміг протистояти спокусам сатани завдяки Своїй залежності від божественної сили Свого небесного Батька, оскільки Він був підпорядкований Його волі та слухняний усім Його наказам” (Youth's Instructor, 23 серпня 1894 р.).
«Ісус колись був у тому віці, де ви зараз стоїте. Ваші обставини, ваші міркування в цей період вашого життя були в Ісуса. Він не може не помітити вас у цей критичний період. Він бачить ваші небезпеки. Йому відомі ваші спокуси” (Manuscript Releases, том 4, с. 235).
Однією з головних причин, чому Христос увійшов у людську родину, щоб жити переможним життям від народження до зрілості, було подати приклад тим, кого Він прийшов спасти. «Ісус прийняв людську природу, пройшовши дитинство, дитинство та юність, щоб умів співчувати всім і залишити приклад для всіх дітей та молоді. Йому відомі спокуси і слабкості дітей» (Наставник молоді, 1 вересня 1873 р.).
Під час моїх академічних і коледжських років я продовжував чути від адвентистських вчителів і служителів, що Ісус прийняв ту саму плоть, яку повинна прийняти кожна людина — плоть, на яку вплинуло гріхопадіння Адама і Єви. Було зазначено, що католики не вірять у це, тому що їхнє вчення про первородний гріх вимагає від них віддалити Ісуса від грішної плоті. Вони зробили це, створивши доктрину непорочного зачаття, доктрину про те, що Марія, мати Ісуса, хоча й була зачата природним шляхом, з моменту свого зачаття була вільною від будь-якої плями первородного гріха; таким чином, оскільки вона була не схожа на своїх предків і решту грішного людського роду, вона могла забезпечити свого Сина плоттю, подібною до плоті негрішного Адама. Хоча протестанти відкидають цю католицьку доктрину, більшість все ще стверджує про різницю між людською сутністю Христа та людством, яке Він прийшов спасти. Надприродним чином, кажуть вони, Він був відрізаний від генетичної спадщини, яку мав би отримати від Своїх грішних предків, і, отже, був звільнений від певних тенденцій, проти яких повинні боротися всі люди.
Оскаржений критиками
Оскільки адвентисти з самого початку вважали, що Ісус прийняв людську природу такою, якою Він знайшов її після більш ніж 4,000 років гріха, служителі та теологи інших церков спотворили це переконання та використали його, щоб відвернути людей від істини про суботу та трьох ангелів. Враховуючи доктрину первородного гріха в своїй системі відліку, вони заявили, що якби Ісус прийняв тіло «на подобу грішної плоті» (Рим. 8:3, KJV), то Він був би грішником і, отже, Сам потребував би Спасителя.
На початку 1930-х років у Moody Monthly з’явилася стаття, яка кинула виклик трьом адвентистським вченням, у тому числі природі Христа. Френсіс Д. Нікол, редактор «Рев’ю енд Геральд» (нині «Адвентист Ревю»), відповів на звинувачення, написавши листа редактору. Стосовно вчення про те, що Христос «успадкував грішну, занепалу природу», він сказав:
«Віра адвентистів сьомого дня на цю тему чітко викладена в Євреям 2:14-18. У тій мірі, в якій такий біблійний уривок, як цей, навчає дійсної участі Христа в нашій природі, ми навчаємо цього».
Пізніше в редакційній статті, коментуючи відповідь критика на його заяву, він, зокрема, написав:
«Ми охоче погоджуємося, що те, що хтось каже, що Христос успадкував «гріховну, занепалу природу», може, за відсутності будь-якого іншого кваліфікуючого твердження, бути неправильно зрозумілим як означає, що Христос був грішником за своєю природою, як і ми. Це справді була б жахлива доктрина. Але ми не віримо в жодну таку доктрину. Ми беззастережно навчаємо, що хоча Христос був народжений від жінки, споживав ту саму плоть і кров, що й ми, був настільки справді подібним до Своїх братів, що для Нього можна було спокуситися в усьому, як і ми, але Він був без гріха, що Він не знав гріха.
«Звичайно, ключем до всієї справи є фраза «проте без гріха». Ми беззастережно віримо цій декларації Святого Письма. Христос був справді Безгрішним. Ми віримо, що Той, Хто не знав гріха, став гріхом за нас. Інакше Він не міг би бути нашим Спасителем. Незалежно від того, якою мовою будь-який адвентист намагався б описати природу, яку Христос успадкував із людської сторони — і хто може сподіватися зробити це з абсолютною точністю та без будь-яких можливих непорозумінь? — ми беззаперечно віримо, як уже було сказано, що Христос був «без гріха»» (Review and Herald, 12 березня 1931 р.).
Позиція, викладена старійшиною Ніколом, була саме вірою, якої церква, а також багато шановних неадвентистських дослідників Біблії дотримувалися протягом десятиліть. Безумовно, такої думки дотримувалася Еллен Г. Уайт, яка писала:
«Прийнявши на Себе людську природу в її занепалому стані, Христос анітрохи не брав участі в її гріху. . . . Він був зворушений почуттям наших немочів і був у всьому спокушений, як і ми. І все ж Він не знав гріха. . . . Ми не повинні мати жодних побоювань щодо досконалої безгрішності людської природи Христа” (Вибрані послання, книга 1, с. 256).
Діалог і зміни
Уявіть же моє здивування, коли, будучи одним із редакторів «Рев’ю» в 1950-х роках, я почув, як деякі церковні провідники казали, що це неправильна точка зору — що це думка лише «божевільних» у церкві! Діалог відбувався з кількома євангельськими служителями, які були віддані погляду на природу людини, який включав помилку «безсмертної душі». Мені сказали, що наша позиція щодо людської природи Христа «уточнюється». У результаті цього діалогу кілька церковних лідерів, які брали участь у дискусіях, оголосили, що Христос прийняв природу Адама до, а не після, гріхопадіння. Зсув становив 180 градусів — постлапсарій до прелапсаріану.
Ця драматична зміна спонукала мене до вивчення питання з інтенсивністю, що межує з одержимістю. З усією об’єктивністю, на яку міг зібратися, я дослідив Святе Письмо. Я читав твори Елен Г. Уайт. Я читав висловлювання адвентистських мислителів, які викладали свої погляди протягом попередніх ста років. Я вивчав дослідження та книги сучасних адвентистських авторів і неадвентистських теологів. Я намагався зрозуміти, який вплив може мати ця зміна віри на (1) символізм драбини Якова, що сягає аж з неба на землю; (2) мета Христа прийняти людську плоть; (3) зв’язок Його людської природи з тим, щоб бути кваліфікованим як наш первосвященик (Євр. 2:10; пор. Бажання віків, с. 745 та Історія Ісуса, с. 155); (4) відносна складність боротьби з супротивником у безгрішній плоті замість грішної; (5) глибше значення Гефсиманії та Голгофи; (6) вчення про праведність вірою; і (7) цінність життя Христа як приклад для мене.
Наслідки цієї доктрини про негрішу природу Ісуса на «доктрину праведності через віру» і, як наслідок, зменшення «цінності життя Христа як прикладу», я розповім у наступній статті про ряди престолів і детально поясню, чому Ісус також висвітлює 1950 рік в Оріоні як жахливе попередження. Але давайте продовжимо читати передмову до однієї з найкращих книг, які ми можемо знайти в сучасній адвентистській літературі, яку я дуже рекомендую до вивчення кожному читачеві моїх статей, якщо він зацікавлений у спасінні своєї душі:
Протягом 40 років я продовжував це дослідження. У результаті я краще зрозумів не лише важливість правильного погляду на людську природу Христа, але й два коментарі Еллен Г. Уайт про те, чому навіть прості істини іноді здаються заплутаними:
1. «Схоже, що визнані теологи отримують задоволення від того, що те, що є ясним, стає таємничим. Вони зодягають прості вчення Божого Слова своїми власними темними міркуваннями і таким чином бентежать уми тих, хто слухає їхні доктрини» («Знаки часу», 2 липня 1896 р.).
2. «Багато частин Святого Письма, які вчені люди проголошують таємницею або пропускають як неважливі, сповнені втіхи та повчань для тих, хто був навчений у школі Христа. Однією з причин, чому багато богословів не мають чіткішого розуміння Божого Слова, є те, що вони закривають очі на істини, які не бажають практикувати. Розуміння біблійної істини залежить не стільки від сили інтелекту, залученої до пошуку, скільки від єдиної мети, щирого прагнення до праведності” (Поради щодо роботи в суботній школі, с. 38).
Протягом останніх десятиліть багато авторів намагалися обґрунтувати свою віру в те, що Христос прийняв природу Адама до гріхопадіння. Їхні біблійні доказові тексти здаються сильними лише тоді, коли їх тлумачать відповідно до припущень, які вони їм принесли. Іноді вони навіть використовували підхід ad hominem, у якому вони намагалися дискредитувати шанованих адвентистських вчителів і служителів, які дотримувалися погляду після гріхопадіння. Як я бачу, їхні спроби ґрунтувалися на прикладі адвоката, який, як відомо, сказав: «Якщо у вас є вагомі аргументи, дотримуйтеся фактів. Якщо у вас слабкий випадок, спробуйте заплутати проблему. Якщо у вас немає справи, звинувачуйте журі».
На моє глибоке переконання, перш ніж церква зможе з силою проголошувати світові останнє Боже послання-застереження, вона повинна об’єднатися на правді про людську природу Христа. Таким чином, я давно сподівався, що хтось із бездоганними духовними та академічними повноваженнями викладе в стислій, доступній для читання формі вичерпний погляд на христологію, засновану на Біблії та Духу пророцтва, і на те, як церква відхилилася від істини в цьому питанні 40 років тому.
Ця книга відповідає цій надії. Я знаю автора багато років. Він лояльний адвентист сьомого дня, учений, який досліджував істину з надзвичайною об’єктивністю. Майже три десятиліття тому він зробив добре сприйнятий внесок у сучасну теологію, написавши книгу «Природа і доля людини» (Нью-Йорк: Філософська бібліотека, 1969). Завдяки чіткому розумінню природи людства, Жан Зурчер мав знання, необхідні для дослідження біблійної доктрини людської природи Христа. У цьому томі він ретельно викладає істину про людську природу Христа і показує, що слава успішної місії Спасителя в цьому світі збільшується, а не зменшується через той факт, що Він тріумфував, незважаючи на те, що взяв на себе відповідальність “гріховної плоті”.
Я вірю, що ця ретельно досліджена і добре написана книга буде з ентузіазмом сприйнята всіма, хто любить правду і хоче зрозуміти її краще наскільки інтимними є стосунки між Ісусом і людською родиною. Справді, «людяність Сина Божого є для нас усім. Це золотий ланцюг, який прив’язує наші душі до Христа, а через Христа до Бога» (Вибрані послання, кн. 1, с. 244).
Стільки про передмову до цієї унікальної книги, яка є «світлом, що сяє в темному місці» порівняно з фальшивими доктринами, які увійшли в церкву АСД протягом багатьох років, особливо з 1949 року. Звичайно, потім було зроблено все, щоб зганьбити навіть цю книгу та її автора, але вона все ще доступна кількома мовами, і я можу лише порекомендувати вам отримати її якомога швидше.
Кілька сторінок книги доступні на Книги Google.
Ми йдемо повним колом
З цими останніми словами Кеннета Е. Вуда ми завершили коло. Ми почали дослідження Оріона з «незрозумілої» цитати Еллен Г. Уайт на слайдах PowerPoint і думали, що вона могла мати на увазі цими твердженнями, тому що ми просто не могли знайти це в розділі 5 Об’явлення:
П'ятий розділ Об'явлення необхідно уважно вивчити. Це дуже важливо для тих, хто буде брати участь у роботі Бога в ці останні дні. Є й обдурені. Вони не розуміють, що буде на землі. Ті, хто дозволив своїм розумам затьмаритися щодо того, що є гріхом, страшно обмануті. Якщо вони не зроблять рішучих змін, вони будуть позбавлені, коли Бог винесе вирок над дітьми людськими. Вони порушили закон і зламали вічний завіт, і вони отримають згідно зі своїми вчинками. {9T 267.1}
Потім ми знайшли Оріон і змогли розшифрувати частину Книги семи печаток і зрозуміли, що там Бог зареєстрував гріхи Свого народу, скоєні у Великий Небесний День Слідчого Суду, який розпочався в 1844 році. Щоб знайти відповідь на питання, скільки часу триватиме Судний день, ми маємо підказку через іншу особливу цитату Еллен Г. Уайт:
Коли книги Даниїла та Об’явлення будуть краще зрозумілі, віруючі матимуть зовсім інший релігійний досвід. Їм таке дадуть проблиски відкритих небесних воріт це серце і розум будуть вражені характером, який усі повинні розвинути, щоб усвідомити блаженство, яке має бути нагородою для чистих серцем. Господь благословить усіх, хто буде смиренно і лагідно прагнути зрозуміти те, що відкрито в Об’явленні. Ця книга містить так багато безсмертя й сповненої слави, що всі, хто її читає й досліджує, отримують благословення для тих, “хто слухає слова цього пророцтва й дотримується написаного в ньому”. Вивчаючи Об’явлення, ми напевно зрозуміємо одну річ--зв’язок між Богом і Його народом є тісним і вирішальним. Між небесним всесвітом і цим світом видно чудовий зв’язок. {TM 114}
Тепер ми також усвідомлюємо, що означало те, що якби ми краще зрозуміли Даниїла та Одкровення (і Оріон), ми б «мали зовсім інший релігійний досвід», і знаємо, що "зв’язок між Богом і Його народом є тісним і вирішальним, Â € або як сказав Кеннет Е. Вуд, «Наскільки інтимними є стосунки між Ісусом і людською родиною».
Неупереджене дослідження Слова Божого та вплив Святого Духа нарешті привели нас до найсвятіших істин у Книзі книг: до правди про те, що Ісус прийшов у плоті занепалого Адама. Остаточний вердикт щодо того, яка з двох сторін, які обговорюють це питання понад 60 років, дотримується правди та правильно навчає нас, зрештою приніс нам Оріон або Бог, який написав Книгу семи печаток на небесах і тепер дав нам повне розуміння. Нам не потрібно читати сотні книжок, і нам не потрібно буде «одержимо» вивчати теологічні дискусії протягом 40 або 50 років щодня, як брат Кеннет Е. Вуд. Оріон показав нам правду, і Ісус, як і всі адвентисти, в яких вірили понад 100 років до 1949 року, насправді прийшов у грішній плоті занепалого Адама.
У наступній частині «Престолу» я розгляну наслідки, які виникли з цієї фальшивої доктрини, і куди нас веде хибне розуміння природи Ісуса. Можливо, ви знову будете в захваті від того, що Бог все ще хоче показати нам в Оріоні. Дуже терміново написати цю статтю, оскільки годинник Оріона вказує на те, що в червні/липні 2010 року відбудеться передостання Генеральна Конференція Церкви АСД в історії людства, і я хочу, щоб ГК скористалася цією останньою нагодою для спільного покаяння в майбутньому останньому терміні. Однак, пов’язане з написанням статей, це також багато часу, щоб вивчити все достатньо точно, щоб це було корисно для вас, і я хотів би ще раз підкреслити, що без Оріона навіть у мене не виникла б ідея так глибоко обдумати всі ці проблеми. Я, мабуть, подумав би, як і більшість із вас, що ці дебати не такі важливі.
Тепер ми знаємо краще, і це страшенно налякає багатьох лідерів церков — народ, який пробуджується, дорослішає, приймає тверду їжу, позбавляється своєї млявості. Для Сатани це кошмар з усіх його кошмарів. Ці «звістки зі сходу та з півночі» незабаром змусять його діяти, «і Михаїл встане, щоб спасти свій народ». Наш Господь скоро прийде! Про те, що це правда, і що Ісус знову посилає четвертого ангела на передостанню сесію Генеральної конференції в Атланті, ви дізнаєтесь у частині III Тронних ліній.
На цьому етапі я хотів би ще раз поновити свій дзвінок: мені вкрай потрібна допомога з перекладами. Якщо хтось із вас розмовляє рідною мовою німецькою чи іспанською або будь-якими іншими мовами, окрім англійської, і хоче допомогти проголошувати Боже послання, будь ласка, зв’яжіться зі мною за
І мудрі засяють, як сяйво небозводу; і ті, що навертають багатьох до праведності, як зірки на віки вічні.